Словник Української Мови
1. Створений на основі суміші гумових відходів та бітуму, що використовується для виготовлення покриттів, герметиків або гідроізоляційних матеріалів.
2. Призначений для роботи з таким матеріалом або пов’язаний з його виробництвом чи застосуванням (наприклад, про ґумоасфальтове покриття, ґумоасфальтовий герметик).
1. (заст.) Наказ, повеління, розпорядження вищої влади (особливо монарха, володаря) або Бога; воля, яка має обов’язкову силу.
2. (перен., вислів) Закон, непорушна вимога, об’єктивна необхідність, якій підпорядковується щось (наприклад, “веління долі”, “веління серця”).
Велінгтонія — рід хвойних дерев родини кипарисових, що походить з Північної Америки; представники цього роду (наприклад, велінгтонія гігантська) характеризуються величезною висотою та товстим стовбуром.
Велінгтонія — народна назва дерева секвоядендрон гігантський (Sequoiadendron giganteum), яке в науковій номенклатурі також історично називали “велінгтонією” на честь герцога Веллінгтона.
1. (геологія) Сукупність процесів утворення та зміни осадових гірських порід на поверхні Землі або в приповерхневих умовах під впливом зовнішніх факторів (атмосфери, гідросфери, біосфери), таких як вивітрювання, перенесення, відкладення та діагенез уламкового матеріалу.
2. (палеонтологія) Сукупність зовнішніх ознак викопних решток організмів (наприклад, сліди життєдіяльності, відбитки, окаменілі екскременти), що використовуються для вивчення умов їх існування та середовища поховання.
1. Личинкова стадія розвитку деяких морських двостулкових молюсків (наприклад, устриць, мідій), яка має війки для вільного плавання у товщі води перед осіданням на дно та перетворенням на дорослу форму.
2. (У зоології) Вільноплаваюча личинка морських черевоногих або двостулкових молюсків, що має оболонку (протоконх) та війчастий поясок (велюм) для пересування і збору їжі.
1. (розм.) Шуміти, голосно й багатоголосо розмовляти, сперечатися, створюючи галас.
2. (перен., розм.) Про тривожне, неспокійне відчуття, передчуття (зазвичай у стосунку до серця, душі).
Веліар (також Беліал, Беліар) — у біблійній та демонологічній традиції — ім’я одного з верховних демонів, втілення зла, гріха та беззаконня, часто ототожнюваного з Сатаною або Люцифером.
Веліар — у переносному значенні — втілення крайньої порочності, морального розкладу, згубного начала; символ абсолютного зла.
1. (геологія) Пов’язаний із зовнішніми силами та процесами, що формують земну поверхню (екзогенними); такий, що відбувається під впливом зовнішньої енергії Сонця (на противагу ендодинамічним процесам).
2. (економіка, соціологія) Зумовлений або контрольований зовнішніми факторами, силами або умовами; такий, що залежить від зовнішнього середовища.
Покритий тонким шаром гуми або просочений нею для надання водонепроникності.
Має властивість стиратися, як гума (про папір, тканину).
Велярій — у Стародавньому Римі: велика натяжна тентова конструкція (вітрило), яку розгортали над амфітеатром (наприклад, Колізеєм) для захисту глядачів від сонця або дощу.
Велярій — у Стародавньому Римі: моряк або солдат з особливого підрозділу (центурії), що відповідав за розгортання та обслуговування велярія (тентового покриття) в амфітеатрі.