1. Жінка, яка сліпо дотримується певної доктрини, догматично відстоює її принципи, нехтуючи практикою та реальними обставинами; догматичка.

2. (У конкретно-історичному контексті) Представниця напряму в політиці, особливо у Франції XIX століття, яка прагнула неухильно застосовувати до сучасності політичні принципи та ідеї, розроблені в минулому, без урахування змінених умов.

1. Послідовник якоїсь доктрини, який дотримується її догматично, без урахування реальних обставин; людина, схильна до доктринерства.

2. У переносному значенні: людина, яка сліпо й некритично дотримується будь-якої теорії або вчення, застосовуючи її шаблонно, без творчого осмислення.

1. Система поглядів, принципів або вчень, що лежать в основі певної теорії, політики, релігії чи ідеології; керівна ідея, концепція.

2. Офіційно прийнята та сформульована сукупність основних положень у галузі військової справи, зовнішньої політики, державного управління тощо, що визначає принципи практичної діяльності.

3. У праві: сукупність правових поглядів, теорій, що впливають на розвиток законодавства та правозастосування.

1. Процес отримання наукового ступеня доктора наук або звання доктора (у високих спеціальних навчальних закладах); захист докторської дисертації.

2. (у розмовному вживанні) Лікування, надання медичної допомоги лікарем (доктором).

1. Вчений ступінь доктора наук або звання доктора (у значенні вченого); докторський ступінь.

2. Практика лікаря, медична діяльність; лікування.

3. Перен. Майстерність, високий професіоналізм у певній справі.

1. Освітньо-наукова програма післядипломної освіти, яка готує науковців до здобуття наукового ступеня доктора наук через проведення самостійного наукового дослідження та захисту дисертації.

2. Система підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації (докторів наук) у вищих навчальних закладах або науково-дослідних установах.

3. Період навчання та наукової діяльності особи, яка зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Особа, яка навчається в докторантурі та готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук.

1. Науковий ступінь доктора наук, що надається особі після успішного захисту докторської дисертації та присуджується відповідною спеціалізованою вченою радою.

2. Сукупність формальних ознак, прав та обов’язків, пов’язаних із перебуванням на науковому ступені доктора наук; статус доктора наук.

3. У системі вищої освіти та науки — вищий цикл (третій) післядипломної освіти, що передбачає підготовку та захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) або доктора наук за спеціальністю.

1. Особа, яка має вищу медичну освіту та лікує хворих; лікар.

2. Вчена ступінь, що надається після захисту дисертації (докторської) особі, яка вже має ступінь кандидата наук, або в деяких країнах — вищий науковий ступінь взагалі; особа, яка має цей ступінь.

3. (історичне) Учене звання викладача вищого навчального закладу в дореволюційній Росії та деяких інших країнах.

4. (переносне значення, розмовне) Майстер, фахівець у якійсь галузі.

Доксофобія — патологічний, ірраціональний страх перед власною думкою, переконаннями або перед тим, щоб висловити свою точку зору, часто пов’язаний із побоюванням критики, осуду чи конфлікту з оточенням.