Словник Української Мови
1. У генетиці: різновид одного й того самого гена, що визначає альтернативні форми ознаки та займає однакове положення в гомологічних хромосомах.
2. У мовознавстві: варіант морфеми, що має ту саму функцію та значення, але відрізняється фонетичною формою в залежності від оточення (наприклад, різні закінчення відмінків однієї відміни).
1. Старогрецька посудина з алебастру, яка використовувалася для зберігання ароматних олій, парфумів або косметичних мазей; мала видовжену форму, вузьку шийку та часто була без ручок.
2. У мистецтві та археології — термін для позначення характерної форми давньогрецького алебастрону як виду вази або флакону.
1. (геол.) Який стосується алевриту, складається з алевриту або властивий йому; що має структуру алевриту (дрібнозернистий, з розміром частинок 0,01–0,1 мм).
1. (геол.) Прикметник до слова “алевроліт”: що стосується алевроліту, складається з нього або властивий цій осадовій гірській породі.
2. (геол.) Який має структуру або склад, подібний до алевроліту.
Алевропеліт — гірська порода, що є перехідною за складом між алевритом (пилуватою породою) і пелітом (глинистою породою); тонкодисперсна осадова порода з домішкою алевритового матеріалу.
1. Жіноче особове ім’я грецького походження, що походить від грец. ἀλέξω (алексо) — “відбивати, захищати” та грец. ἀλέξω (алексо) — “відбивати, захищати” або грец. ἀλέξις (алексіс) — “захист”.
2. Рідкісна назва квіткової рослини, що іноді вживається в народній ботанічній номенклатурі як синонім до “левкой” або “мальва”.
1. У середньовічному феодальному праві — урочиста церемонія вступу васала в ленну залежність від сеньйора, що включала принесення присяги на вірність (оммаж) та клятви (фідеї).
2. У сучасному правознавстві — формальний акт або документ, що підтверджує передачу права власності або іншого титулу на нерухомість.
1. (заст.) Олія, особливо рослинна, що використовується в їжі, для освітлення або в релігійних обрядах; також рідка, жирна речовина взагалі.
2. (церк.) Рідка олія (переважно оливкова), освячена за особливим чином, яка використовується в християнських таїнствах і обрядах (наприклад, єлеопомазання).
1. (в медицині) такий, що стосується алейкемії — форми лейкозу, при якій кількість лейкоцитів у периферичній крові залишається в межах норми або зниженою, на відміну від лейкемічних форм, що супроводжуються значною лейкоцитозом.
2. (в медицині) такий, що характеризується відсутністю патологічних (бластних) клітин у периферичній крові при наявності їх у кістковому мозку; нелейкемічний.
Алейкемія — рідкісна форма лейкемії (раку крові), при якій у периферичній крові не спостерігається патологічного збільшення кількості лейкоцитів (лейкоцитозу) або вони можуть бути навіть знижені, на відміну від класичних форм лейкемії.
Алейкемія — застарілий термін, який іноді використовується для позначення лейкемії, що перебігає без виражених змін у клітинному складі периферичної крові, при цьому патологічні зміни чітко виявляються лише при дослідженні кісткового мозку.