Словник Української Мови
1. (історичне) Територіальна громада, об’єднання сусідів у Київській Русі, члени якого несли колективну матеріальну відповідальність (наприклад, за злочин, скоєний на їхній території); також сама територія такої громади.
2. (застаріле) Мотузка, шнур, вірьовка.
1. Історична назва добровільного або примусового набору населення до війська, що практикувався в Україні за доби Гетьманщини та пізніше.
2. Місце, де вербували, набирали людей на військову службу або на роботу; наймальня.
3. Переносно: дія, процес або засіб залучення, переманювання людей до якоїсь організації, спільноти або для виконання певних завдань (часто з негативним відтінком).
Екзофазія — це в лінгвістиці та психології мовлення, спрямоване назовні, на спілкування з іншими людьми, на відміну від внутрішньої мови (ендофазії).
Екзофазія — це в психіатрії та неврології симптом, що проявляється як голосне промовляння думок, яке людина не контролює і не спрямовує конкретному слухачеві, часто спостерігається при деяких психічних розладах або ураженнях мозку.
Галобіонт — організм, що мешкає виключно у водоймах з високою концентрацією солей (солонуватих або солоних), наприклад у морях, океанах, солоних озерах або лиманах, і не здатний жити у прісних водах.
1. Вербункош — власна назва угорського національного страви, густого м’ясного супу (часто рагу) з паприкою, картоплею та іншими овочами, який традиційно готують у казані на відкритому вогні.
2. Вербункош — власна назва угорського народного танцю, що виконується вербувальниками (вербункошами) або жанрово пов’язаний з ними, часто у чоловічому колі, з елементами імпровізації та використанням списів, палиць або шабель.
3. Вербункош — власна назва угорської народної пісні, часто пов’язаної з темою вербування солдатів або з однойменним танцем.
1. (у біології, про організми, зокрема рослини) такий, що отримує живлення (поживні речовини) ззовні, з навколишнього середовища; гетеротрофний.
2. (у медицині, про тип харчування) такий, що характеризується надходженням поживних речовин у організм ззовні, наприклад, через шлунково-кишковий тракт або штучним шляхом (ентерально або парентерально).
1. Історична назва примусового або заохочувального набору найманих солдатів (вербованих) до війська, що практикувалася в Європі, зокрема в Австрійській та Російській імперіях у XVII–XIX століттях.
2. Місце, де проводився такий набір, або сама дія з вербування (залучення, наймання) людей на військову службу за плату або обіцянки.
3. У переносному значенні — активне та часто нав’язливе залучення людей до якоїсь організації, спільноти або руху.
Галоборування — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Яремчанській міській громаді.
1. Дія за значенням дієслова “вербувати”; залучення, набір людей до якоїсь організації, установи, на службу або для участі у чомусь, часто з використанням переконання, обіцянок або інших методів впливу.
2. У військовій справі та спецслужбах — процес таємного або напівтаємного залучення осіб (агентів, інформаторів) до розвідувальної, контррозвідувальної або іншої діяльності, що супроводжується отриманням від них зобов’язань на співпрацю.
3. Переносно — приваблення, залучення когось до участі в якійсь справі, ідеї, русі, часто шляхом активного переконання.
1. Особа, завербована для роботи в певній організації або для участі в якійсь справі, особливо в умовах, що мають ознаки примусу, обману або таємності.
2. У контексті збройних конфліктів — особа, яка була навербована (часто незаконно або обманом) для участі у військових діях на стороні противника, зокрема громадянин України, завербований російськими силовими структурами для участі в агресії проти України.