1. (від грец. ἄφωνος — німий) — втрата голосу, неможливість розмовляти вголос при збереженні шепітної мови; повна або часткова відсутність фонації через порушення функції голосових зв’язок.

2. (заст., рел.) — член або послушник православного чоловічого монастиря на горі Афон у Греції; афонський монах.

Афонійович — українське прізвище, що походить від імені Афоній (церковна форма імені Антон), утворене за допомогою патронімічного суфікса -ович, який вказує на належність до батька (син Афонія).

1. Втрата голосу, неможливість утворювати голосові звуки через порушення функції голосових зв’язок, що викликається захворюваннями гортані, нервовим розладом, перенапруженням голосу або іншими причинами.

2. У переносному значенні — втрата можливості вільно висловлювати свої думки, замовчання, спричинене пригніченням або страхом.

1. Прізвище українського походження, утворене від імені Афон (Афанасій).

2. (іст.) Представник українського козацько-старшинського, а згодом дворянського роду Афоновичів, що походив з Чернігівщини та відіграв помітну роль в історії Лівобережної України XVII–XVIII століть.

3. (іст., церк.) Учень або послідовник духовних традицій, пов’язаних зі Святою Горою Афон, особливо в контексті українського релігійного життя.

Афорезис — лінгвістичний термін, що означає випадання початкового звука, скла або слова в мовленні, один із видів апокопи (наприклад, у розмовному “знаю” замість “не знаю”).

Афразія — втрата здатності до мовлення або розуміння мови внаслідок ураження певних ділянок кори головного мозку, що зберігає інтелектуальні здібності та рухову функцію мовних органів.

1. Техніка монументального живопису, при якій фарби наносяться на вологу, свіжу штукатурку, що дозволяє створити довговічний зразок стінного розпису, оскільки барвники впитуються в поверхню і закріплюються разом з нею при висиханні.

2. Твір живопису (стінний розпис, фреска), створений у такій техніці.