1. (у техніці) Процес нанесення на поверхню металевих виробів захисного покриття шляхом електролітичного осадження сплаву олова з сурмою (астату).

2. (у металургії) Створення на сталевих виробах тонкого шару зносостійкого та антикорозійного покриття зі сплаву олова та сурми.

1. У давньосхідних міфологіях (фінікійській, ассирійській тощо) — богиня родючості, кохання та війни, головне жіноче божество, що часто ототожнювалася з Іштар та іншими богинями-матерями.

2. У давніх семітів — верховна богиня, дружина (або іпостась) верховного бога Ваала (Баала), що вважалася покровителькою планети Венери, родючості землі, плотського кохання та війни; культ Астарти супроводжувався оргіастичними обрядами.

3. У широкому вжитку (часто з негативним відтінком) — символ язичницького ідолопоклонства та розпусти, пов’язаний з біблійними описами відступу євреїв від віри в єдиного Бога.

1. (хімія) Бінарна сполука астату з іншим елементом, у якій астат виступає як більш електронегативний компонент (аналогічно галогенідам, наприклад, хлоридам).

2. (мінералогія) Рідкісний мінерал, природний йодид талу (TlI), названий за хімічну схожість з гіпотетичними сполуками астату.

1. Хімічний елемент з атомним номером 85, що належить до галогенів, позначається символом At; радіоактивний, нестійкий елемент, який у природі утворюється в результаті розпаду урану та торію, але зазвичай отримується штучно.

2. Штучно синтезований радіоактивний ізотоп цього елементу, що іноді використовується в ядерній медицині.

1. Властивість астатичного приладу або системи зберігати стійкість рівноваги незалежно від зміни зовнішніх умов або положення в просторі.

2. У техніці — стан системи, коли її положення рівноваги не залежить від дії постійних зовнішніх сил, наприклад, властивість магнітної стрілки астатичного гальванометра бути нечутливою до зовнішнього магнітного поля Землі.

3. У переносному значенні — нестійкість, непостійність, змінність у поведінці, настрої або поглядах.

Астедоліт — власна назва мінералу, різновид польового шпату (переважно альбіту), що характеризується перламутровим або шовковистим блиском на поверхні спайності.

1. (у риториці) Витончений, ввічливий дотеп, що містить похвалу, зазвичай у формі нібито докору або іронічного заперечення; вислів, де позитивна оцінка приховується під оболонкою легкого глузування або зовнішньої критики.

2. (у біології, істор.) Застаріла назва для представників царства рослин (Plantae), що вживалася в протиставленні до “зоїзмів” (тварин); рослинність, рослинний організм.

1. Власна назва стародавнього міста в Італії, на узбережжі Тірренського моря, відоме як важливий порт етрусків, а згодом — римлян.

2. Медичний термін, що позначає патологічну відсутність або вроджену недостатність слинних залоз, що призводить до сухості в роті (ксеростомії) та порушення травлення.