Аутоалерген — речовина, що утворюється в організмі людини або тварини та здатна викликати алергічну реакцію проти власних тканин, тобто аутоалергію.
-
аутогенез
1. У біології: гіпотеза, згідно з якою організми розвиваються з неопліднених статевих клітин (наприклад, яйцеклітин) без запліднення; самопородження.
2. У психології та медицині: метод самовнушення, саморегуляції психофізіологічного стану та відновлення працездатності, заснований на розслабленні та концентрації уваги на певних відчуттях або формулах.
-
аутогіпноз
Самогіпноз — стан гіпнотичного трансу, який людина викликає у себе самостійно, без участі гіпнотизера, зазвичай шляхом самовнушення, концентрації уваги та розслаблення.
-
атракціонний
1. Який стосується атракціону (розважального пристрою чи видовища), призначений для нього або властивий йому.
2. Який має характер видовищної, захоплюючої вистави; ефектний, вражаючий.
-
атрей
1. У давньогрецькій міфології — цар Мікен, син Пелопа та Гіпподамії, батько Менелая та Агамемнона, чоловік Аеропи, відомий через прокляття роду Атрідів, що призвело до низки трагічних подій (вбивства, подружня зрада, батьковбивство).
2. У переносному значенні — символ родового прокляття, невблаганної долі або трагічної спадковості в родині.
-
атремія
Атремія — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі.
-
атрепсія
Атрепсія (від грец. ἀτροφία — виснаження) — медичний термін, що означає важку форму гіпотрофії або атрофії у дітей раннього віку, яка характеризується різким виснаженням, загальною слабкістю, порушенням обміну речовин та затримкою психофізичного розвитку, часто внаслідок тривалого недоїдання або важкого порушення травлення й засвоєння поживних речовин.
-
атрептичний
1. (мед.) Пов’язаний з атрепсією — важким розладом харчування та розвитку у дітей раннього віку, що характеризується прогресуючим зниженням ваги, загальною слабкістю та затримкою психомоторного розвитку.
2. (перен.) Вкрай виснажений, знесилений, що має ознаки крайньої недоїдання та дистрофії (зазвичай про дитину).
-
атрибутаційний
1. (в мистецтвознавстві, літературознавстві) Пов’язаний з атрибутацією, тобто з установленням автора, часу, місця створення або належності певного твору мистецтва, пам’ятки письменства тощо; що стосується визначення авторства.
2. (в юриспруденції) Такой, що стосується атрибуції — приписування певних дій, намірів або відповідальності конкретній особі чи суб’єкту.
-
атрибутивно-предикативний
1. (Про прикметник) Здатний виконувати в реченні як атрибутивну (означення), так і предикативну (частина складеного присудка) синтаксичну функцію; такий, що може вживатися і в значенні означення, і в значенні присудка.
2. (Про значення, функцію слова) Таке, що виражає означення предмета (атрибутивність) або ж ознаку, що приписується предмету в рамках присудка (предикативність).