Словник Української Мови
1. Власна назва річки в Україні, лівої притоки Десни, що протікає Чернігівською областю.
2. Власна назва села в Україні, розташованого в Чернігівській області.
3. (рідко) Власна назва невеликої річки або струмка в інших регіонах, зазвичай як гідронім.
1. (біол.) Який стосується епітецію — шару клітин, що вкриває внутрішню порожнину тіла деяких безхребетних тварин (наприклад, гідри).
2. (анат., заст.) Який стосується епітелію — тканини, що вкриває поверхню тіла, вистилає порожнини та утворює залози.
1. (у фізіології) такий, що характеризується переважанням тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи, який регулює функції організму у стані спокою.
2. (у медицині) пов’язаний із ваготонією, тобто підвищеним тонусом блукаючого нерва (nervus vagus), що може проявлятися уповільненням серцебиття, підвищенням секреції та моторики шлунково-кишкового тракту, звуженням бронхів тощо.
1. (в анатомії) Пов’язаний з блукаючим нервом (nervus vagus) та симпатичною нервовою системою; що стосується їхньої взаємодії.
2. (в фізіології) Характеризуючий вплив або ефект, що виникає внаслідок спільної дії парасимпатичного (за рахунок блукаючого нерва) та симпатичного відділів вегетативної нервової системи.
Епітецій — у ботаніці: тонкий шар клітин, що вкриває внутрішню поверхню плодових тіл (апотеціїв) у деяких лишайників і грибів, часто забарвлений та бере участь у спороутворенні.
Епітецій — у зоології: щільний шар клітин, що вистилає порожнину тіла (атрий) у покривних тканинах деяких безхребетних тварин, зокрема у губок (Porifera) та кнідарій (Cnidaria).
1. У давньогрецькій міфології — дочки титана Атланта та океаніди Герспериди (або богині ночі Нікти), які охороняли чарівний сад із золотими яблуками вічної молодості на західному краю світу.
2. Переносно — про щось надзвичайно цінне, бажане або недосяжне, що потребує подолання великих труднощів для отримання.
1. (розм.) Вагатися, коливатися, не рішуче братися за щось, довго обмірковувати.
2. (рідк.) Тягтися, повільно рухатися або довго тривати.
1. (заст.) Відчувати сильну фізичну або душевну втому, знемогу; знемагати, кволити.
2. (діал.) Вагатися, сумніватися; не рішатися на щось.
Епітет — художній засіб, образне визначення, яке надає предмету, явищу чи особі додаткової характеристики, виражає емоційне ставлення автора та часто має метафоричний характер (наприклад: “ясне сонце”, “чорна туга”).
Епітет — у лінгвістиці та фольклористиці: стійке, традиційне словосполучення, що виконує аналогічну стилістичну функцію і є характерним означенням для певного предмета в рамках конкретної культури або жанру (наприклад: “сине море”, “добрий молодець”).
1. У давньогрецькій міфології — одна з дочок вечірньої зорі (Гесперіди) та титана Атланта, які охороняли золоті яблука в саду богів на крайньому заході.
2. У переносному значенні (поетичне) — жінка або дівчина надзвичайної краси, що асоціюється з недосяжним ідеалом або чарівним садом Гесперід.