Словник Української Мови
Аглаїда — у давньогрецькій міфології: одна з трьох харит (грацій), богинь краси, радості та утіхи, донька Зевса та океаніди Евриноми; ім’я означає “сяюча”.
Аглаїда — рідкісне жіноче ім’я грецького походження, що вживається в україномовному середовищі.
Аглаозонія — рід рослин родини ароїдних (Araceae), що походить з Південно-Східної Азії та Австралії, представлений вічнозеленими трав’янистими рослинами з великими декоративними листками, які часто вирощують як кімнатні або оранжерейні.
Аглаозонія — загальна назва рослин роду Aglaonema, популярних декоративних кімнатних рослин, відомих своєю тіньовитривалістю та різноманітним забарвленням листя (з різними відтінками зеленого, сріблястого, рожевого або червоного кольору).
1. (біол., мед.) Такий, що утворився внаслідок аглютинації; що склеївся або з’єднався у грудочки (про клітини, мікроорганізми тощо).
2. (лінгв.) Такий, що належить до аглютинативних мов або побудований за принципом аглютинації; що утворюється шляхом послідовного додавання до кореня однозначних афіксів.
Аглютиноїди — це група білкових речовин, що містяться в деяких рослинах (наприклад, у насінні сочевиці, гороху, квасолі) і мають властивість склеювати (аглютинувати) червоні кров’яні тільця — еритроцити.
Аглютиноскоп — медичний лабораторний прилад, призначений для візуального спостереження та оцінки реакції аглютинації (склеювання) мікроорганізмів, еритроцитів або інших частинок під впливом специфічних антитіл у серологічних дослідженнях.
Аглютиноскоп — оптичний або комбінований пристрій, що забезпечує оптимальне освітлення та збільшення для визначення наявності та інтенсивності аглютинації в пробі, часто використовується в мікробіології та імуногематології (наприклад, при визначенні груп крові).
1. (лінгвістика) Такий, що стосується аглютинації як способу утворення граматичних форм або похідних слів шляхом послідовного приєднання до кореня або основи однозначних афіксів (наприклад, у тюркських, фінно-угорських мовах); властивий аглютинативним мовам.
2. (біологія, медицина) Такий, що стосується аглютинації (злипання та випадіння в осад) клітин, мікроорганізмів або частинок; такий, що викликає або забезпечує цей процес.
1. У лінгвістиці — спосіб утворення граматичних форм і похідних слів шляхом послідовного приєднання до кореня або основи афіксів (префіксів, суфіксів, інфіксів, постфіксів), кожен з яких виражає лише одне граматичне значення; характерна ознака аглютинативних мов (наприклад, тюркських, фінно-угорських).
2. У медицині та біології — процес склеювання та випадіння в осад мікроорганізмів, формених елементів крові (наприклад, еритроцитів) або інших клітин під впливом специфічних антитіл, аглютинінів.
1. (у біології, медицині) Зчіплюватися або змушувати зчіплюватися, утворюючи грудки або агрегати; частіше застосовується щодо клітин, бактерій, еритроцитів під дією специфічних антитіл.
2. (у лінгвістиці) Утворювати слова або граматичні форми шляхом послідовного приєднання (аглютинації) до кореня або основи чітко окреслених афіксів, кожен з яких виражає одне граматичне значення.
1. Про клітини, мікроорганізми, частинки: з’єднуватися, склеюватися в грудки або агрегати внаслідок реакції аглютинації.
2. У лінгвістиці: про мови або їхні особливості: утворювати форми слів та граматичні зв’язки шляхом послідовного приєднання до кореня або основи чітко окреслених афіксів, кожен з яких виражає одне граматичне значення.
1. (лінгвістика) Такий, що стосується аглютинації як способу утворення граматичних форм або похідних слів шляхом послідовного приєднання до основи або кореня однозначних афіксів (наприклад, у тюркських, фінно-угорських мовах).
2. (біологія, медицина) Такий, що викликає аглютинацію — злипання та випадіння в осад мікроорганізмів, клітин (наприклад, еритроцитів) або частинок у присутності специфічних антитіл або інших речовин.