Словник Української Мови
1. Психологічна або філософська тенденція до втечі від суворої реальності, непривабливих сторін життя в світ ілюзій, фантазій або інших форм відстороненості.
2. В мистецтві та літературі — творчий метод або напрям, що прагне до відходу від зображення соціальних конфліктів та актуальних проблем дійсності в сферу утопічних, ідеалізованих чи вигаданих образів.
1. Увійти, зайти кудись, переступивши поріг або перетнувши межу чогось; почати перебувати в приміщенні, просторі, стані.
2. (переносне) Стати частиною чогось, бути включеним до складу; увійти до певної системи, кола, об’єднання.
3. (переносне, заст.) Починати, вступати в силу (про час, явище, стан).
Гигикатися — дієслово, яке вживається переважно в західних регіонах України (Гуцульщина, Буковина) і означає: голосно, різко та переривчасто сміятися, реготати; гиготіти.
1. Доручити себе чиємусь заступництву, опіці, довірити себе комусь; покластися на когось.
2. (заст.) Увійти в довіру, здобути чиюсь довіру; ввійти в когось.
1. Різко, з силою встромлятися, впійматися на щось гостре або застрягти в чомусь.
2. Перен. Втрутитися в розмову, справу або уважно прислухатися, вникнути в щось (розмовне).
1. Доручити кого-, щось чиєйсь опіці, турботі, віддати під чийсь нагляд або захист, покладаючись на когось.
2. Усвідомлено передати комусь щось цінне, важливе (наприклад, таємницю, думки, почуття) з довірою; довірити.
3. Застаріле та книжне: вірою сповістити когось у щось, переконати в істинності чогось.
1. Несподівана, ефектна, часто ризикована витівка або пригода, що здійснюється з метою привернути увагу, викликати сенсацію або зробити враження.
2. У мистецтві (літературі, театрі, кіно) — яскрава, динамічна сцена пригодницького, часто авантюрного характеру.
3. Застаріле: смілива, відчайдушна вилазка, напад або рейд військового загону в тил противника.
1. У знач. пасивного дієприкметника минулого часу від дієслова “ввіткнути”: такий, що його вставили, помістили у щілину, отвір або щось подібне; встромлений.
2. У переносному значенні: такий, що його нав’язано, впроваджено в якесь середовище, колектив або ситуацію (часто з відтінком небажаності, вимушеності).
1. Який комусь доручений, переданий під охорону чи на зберігання; довірений.
2. У словосполученні “ввірена особа” — той, хто перебуває під чиїмсь особистим заступництвом, опікою або наглядом.
1. Різко встромити, встромляючи встромити щось у щось; вколоти.
2. Перен., розм. Уважно подивитися на когось, щось; вп’ялитися поглядом.
3. Розм. Зрозуміти, усвідомити щось; врубитися.