Древослів

Словник Української Мови

  • кормоготувальний

    1. Призначений для готування кормів або пов’язаний із цим процесом.

    2. Стосовний до техніки, обладнання або пристроїв, що використовуються для приготування (запарювання, змішування, обробки) кормів для тварин.

  • кормовиробничий

    1. Стосовний до виробництва кормів для тварин, пов’язаний із цим процесом.

    2. Призначений для виробництва кормів або такий, що займається їх виробництвом.

  • кормовиробництво

    Галузь сільського господарства, що займається виробництвом кормів для тваринництва.

    Процес виробництва кормів (концентрованих, грубих, соковитих тощо) для годівлі сільськогосподарських тварин.

  • кормовий

    1. Призначений для годівлі тварин, що використовується як корм.

    2. Пов’язаний з виробництвом, заготівлею або зберіганням кормів для тварин.

    3. (У спеціальних термінах) Стосовний до корму (задньої частини) човна або судна.

  • кормобіонт

    Кормобіонт — організм, що мешкає в шарі рослинних решток (підстилці) на поверхні ґрунту, наприклад, у лісовій підстилці або в торфі.

  • кормо

    1. Кормо — власна назва села в Україні, розташованого в Ужгородському районі Закарпатської області.

    2. Кормо — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області.

  • кормний

    1. Прикметник до слова “корм” у значенні їжі для тварин; призначений для годівлі худоби, птахів тощо, що містить багато поживних речовин.

    2. Такий, що дає багато корму (про рослини, землю, місцевість); багатий на пасовища, сіножаті.

  • кормління

    1. Історичний термін, що означає систему утримання посадників, намісників та інших службових осіб у Московській державі (XIV–XVI ст.), при якій вони отримували дохід з земель (право збору податей та судових мит) для власного утримання замість платні з державної скарбниці.

    2. У переносному значенні — незаконне отримання вигоди, зиску від посади або служби; хабарництво, користування службовим становищем для особистого збагачення.

  • кормлінник

    1. (істор.) Посадовець у Московській державі XIV–XVI століть, який призначався для управління повітами (округами) та отримував право утримувати себе за рахунок місцевого населення («кормитися»), тобто збирати в свою користь певні збори та натуральні податки.

    2. (переносно, заст.) Той, хто живе за чужі кошти, утримується кимсь; дармоїд, нахлібник.

  • кормитися

    1. Отримувати їжу, харчуватися; живитися чим-небудь.

    2. Жити за чийсь рахунок, на чиємусь утриманні; годуватися.

    3. Перен. Отримувати вигоду, користуватися чим-небудь для свого існування або збагачення.