Словник Української Мови
1. (геол.) Пов’язаний з еолітом, властивий еоліту — гірській породі, що складається з дрібних, добре обкатаних зерен кварцу та інших мінералів, утворених під впливом вітру.
2. (іст., археол.) Стосовний до еоліту — гіпотетичної найдавнішої доби в розвитку людства, що передувала палеоліту, коли для виготовлення знарядь використовували кістку та ріг, а обробка каменю була примітивною (ударною).
1. Зменшувально-пестлива форма від іменника “вія” — невелика вія, вієчка.
2. Рідкісне позначення невеликого віяла, пристрою або предмета для обмахування, створення потоку повітря.
1. Стосовний до геохімії, властивий їй; пов’язаний з вивченням хімічного складу Землі та хімічних процесів у її надрах.
2. Стосовний до розподілу, міграції та концентрації хімічних елементів і їх ізотопів у різних оболонках Землі (літосфері, гідросфері, атмосфері, біосфері).
3. Пов’язаний з практичним застосуванням знань геохімії, наприклад, при пошуках корисних копалин (геохімічні методи розвідки) або оцінці екологічного стану територій (геохімічне забруднення).
1. (у міфології) злий дух, демон, чорт у слов’янських народів, що, за повір’ями, викликає страх, кошмари, а іноді й смерть, особливо вночі або під час сну.
2. (переносне значення) про щось дуже страшне, жахливе, що сприймається як втілення зла або небезпеки.
3. (заст., рідко) вихор, вир, буревій.
1. (історичне) Високопосадовець у середньовічній та ранньомодерній Франції, який виконував судові, адміністративні або фінансові функції; відповідник сучасного міністра або голови суду.
2. (переносне, книжне) Особа, яка має велику владу, впливовий керівник або наглядач (часто з відтінком іронії або несхвалення).
1. Ранній період кам’яної доби, що передував палеоліту, коли первісна людина використовувала ще не оброблені, а лише знайдені в природі камінці та уламки кременю (термін, запропонований частиною дослідників, але не загальновизнаний).
2. Застаріла назва для найдавніших знарядь праці первісної людини, виготовлених з каменю, що датуються допалеолітичним часом.
1. Уявний образ, фантастичне видіння, що виникає в уяві або уві сні; галюцинація.
2. Здатність передбачати, пророкувати майбутнє; прозорливість.
3. Чітке уявлення про бажаний майбутній стан чого-небудь, стратегічна мета або ідеальний образ результату діяльності (особливо в управлінні, бізнесі, політиці).
1. Фахівець у галузі геохімії — науки, що вивчає хімічний склад Землі, закони розподілу, поширення та міграції хімічних елементів у її надрах.
2. Працівник або дослідник, який займається геохімічними дослідженнями, аналізом мінералів, гірських порід, води, атмосфери та біосфери з метою вивчення геологічних процесів.
1. Філософсько-естетична течія в українській літературі та мистецтві 1920-х — початку 1930-х років, що проголошувала перевагу творчого бачення (візії), інтуїції та містичного пізнання над раціональним відтворенням дійсності.
2. Художня система або творчий метод, заснований на принципах візіонерства, тобто на першочерговому значенні внутрішнього бачення, містичного прозріння чи художньої уяви автора.
1. Одна з основних груп стародавніх греків, що населяли центральну частину узбережжя Малої Азії та деякі острови Егейського моря; еолійці розмовляли еолійським діалектом давньогрецької мови.
2. Представники цієї групи як етнічна спільнота.