1. (розм.) Шуміти, голосно й багатоголосо розмовляти, сперечатися, створюючи галас.
2. (перен., розм.) Про тривожне, неспокійне відчуття, передчуття (зазвичай у стосунку до серця, душі).
Словник Української Мови
1. (розм.) Шуміти, голосно й багатоголосо розмовляти, сперечатися, створюючи галас.
2. (перен., розм.) Про тривожне, неспокійне відчуття, передчуття (зазвичай у стосунку до серця, душі).
Веліар (також Беліал, Беліар) — у біблійній та демонологічній традиції — ім’я одного з верховних демонів, втілення зла, гріха та беззаконня, часто ототожнюваного з Сатаною або Люцифером.
Веліар — у переносному значенні — втілення крайньої порочності, морального розкладу, згубного начала; символ абсолютного зла.
1. (геологія) Пов’язаний із зовнішніми силами та процесами, що формують земну поверхню (екзогенними); такий, що відбувається під впливом зовнішньої енергії Сонця (на противагу ендодинамічним процесам).
2. (економіка, соціологія) Зумовлений або контрольований зовнішніми факторами, силами або умовами; такий, що залежить від зовнішнього середовища.
Покритий тонким шаром гуми або просочений нею для надання водонепроникності.
Має властивість стиратися, як гума (про папір, тканину).
Велярій — у Стародавньому Римі: велика натяжна тентова конструкція (вітрило), яку розгортали над амфітеатром (наприклад, Колізеєм) для захисту глядачів від сонця або дощу.
Велярій — у Стародавньому Римі: моряк або солдат з особливого підрозділу (центурії), що відповідав за розгортання та обслуговування велярія (тентового покриття) в амфітеатрі.
1. Гучно, невиразно розмовляти, кричати одночасно багатьом людям; створювати галас, шум від голосів.
2. Перен. Гучно, настирливо обговорювати, збуджено говорити про щось.
3. Розм. Про гучний, різкий звук, шум, що видають тварини, птахи, предмети або явища природи.
1. (у ботаніці) що стосується екзодерми — зовнішнього шару первинної кори кореня рослини, який регулює проникність для води та мінеральних речовин.
2. (у зоології) що стосується зовнішнього шару тіла або покривів у деяких безхребетних тварин.
1. У фонетиці: додаткове піднесення задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння (велуму) під час вимови звука, що надає йому специфічного, темного відтінку; задньопіднебінна артикуляція.
2. У фонології: процес набуття приголосним додаткової велярної (задньопіднебінної) артикуляції, що часто призводить до зміни його якості, або фонетична зміна, за якої звук стає велярним.
1. (діал.) Безцільно блукати, тинятися, проводити час у бездіяльності або марних пошуках.
2. (діал.) Вагатися, довго зволікати з рішенням або виконанням чогось; гаяти час.
1. М’яка оксамитова тканина з густим, рівним і коротким ворсом на лицьовій стороні, що використовується для пошиття верхнього одягу, взуття, виготовлення меблів тощо.
2. Шкіра хромового дублення, шліфована з бахтармяного (виворітного) боку для отримання короткого густого ворсу; застосовується для виготовлення взуття, галантерейних виробів.