Словник Української Мови
1. Зробити різкий, несподіваний рух тілом або його частиною, часто через збудження, нетерплячку або злякавшись.
2. Почати рухатися, активізуватися після стану спокою або нерухомості; зашевелитися.
3. Перен. Проявити ознаки життя, активності, зацікавленості; пробудитися від апатії, бездіяльності.
1. Різко, рвучко зрушити з місця, почати рухатися (про щось важке, велике або про масу людей, тварин).
2. Перен. Викликати активні дії, пробудити до якоїсь діяльності, змусити діяти.
3. Заст. Зворушити, збурити, спричинити сильне хвилювання, співчуття.
Зворохоблюватися — діалектне дієслово, що означає почати рухатися, заворушитися, зашелестіти (наприклад, про сухе листя, солому, папір).
У переносному значенні — зворушитися, занепокоїтися, виявити ознаки тривоги або неспокою (про людину або групу людей).
Зворохоблювати — уживати слово «ворохобити» в неправильній формі або контексті, що є характерним для мовної помилки.
Зворохоблювати — навмисно використовувати граматично або лексично спотворену форму дієслова для створення гумору, іронії або стилізації під народну чи діалектну мову.
Зворохоблювати — у лінгвістиці: аналізувати або обговорювати явище неправильного утворення чи вживання дієслівних форм на прикладі слів типу «ворохобити».
1. (про волосся, шерсть тощо) Збунтований, зім’ятий, зіпсований, що набув неохайного, розкуйовдженого вигляду.
2. (переносно, розм.) Збентежений, здивований, спантеличений до ступеня втрати рівноваги або здатності чітко мислити.
1. Почати хвилюватися, метушитися, занепокоїтися через якусь подію або звістку; затривожитися.
2. Розрухатися, заворушитися, почати активні дії (часто про групу людей).
1. (розм.) Викликати хвилювання, тривогу або метушню; збуджувати, турбувати когось або спричиняти загальне збудження.
2. (перен., рідк.) Привести щось у рух, зворушити, почати активну діяльність.
1. Властивість дієслова, що виражає зворотне значення дії, спрямованої на самого суб’єкта, зазвичай утворюється за допомогою постфікса -ся (-сь).
2. (У логіці та математиці) Властивість бінарного відношення, коли якщо воно виконується для пари (a, b), то воно також виконується для пари (b, a).
3. (У техніці, економіці) Можливість зміни напряму, порядку дій або стану на протилежний; взаємозамінність, двосторонність.
1. Такий, що здійснюється, відбувається або направлений у протилежний бік, у зворотному напрямі; протилежний прямому.
2. У математиці та логіці: такий, що виражає обернену залежність або зв’язок між величинами, поняттями (наприклад, зворотна теорема, зворотна пропорційність).
3. У хімії: такий, що стосується реакції, яка протікає одночасно в двох протилежних напрямках (прямому та зворотному) до встановлення рівноваги (наприклад, зворотна реакція).
4. У техніці: такий, що призначений для руху, передачі чогось у зворотному напрямі (наприклад, зворотний клапан, зворотний хід).
1. Влаштований або організований таким чином, що події, записи, повідомлення тощо розташовані в порядку від найновіших, найпізніших до найдавніших, найраніших (про послідовність, список, порядок).
2. Також у значенні: що відбувається або здійснюється в зворотному хронологічному порядку, від кінця до початку.