Словник Української Мови
1. (про звук) Такий, що вимовляється з додатковим піднесенням середньої частини спинки язика до твердого піднебіння, набуваючи особливого, м’якого тембру (напр., [л’], [н’], [д’], [т’]).
2. (про приголосний звук) Палаталізований; такий, що утворюється з супутньою палаталізацією.
3. (перен.) Той, що став менш різким, суворим, жорстким; пом’якшений.
1. Втратити твердість, стати м’яким; розм’якнути.
2. Перен. стати м’якшим, лагіднішим, втратити суворість (про характер, поведінку людини).
1. Втратити твердість, стати м’яким або м’якшим (про предмети, матеріали).
2. Стати менш суворим, жорстким, поступитися, зробитися схильним до жалю чи співчуття (про людину, її характер, ставлення).
3. Стати тихішим, слабшим, менш інтенсивним (про звук, світло, колір тощо).
1. (про звук) Такий, що утворюється з участю середньої частини спинки язика, піднятої до твердого піднебіння; палатальний (наприклад, звуки [д’], [т’], [з’], [с’]).
2. (у граматиці) Такий, що позначає або виражає пом’якшеність попереднього приголосного звука (про літеру, знак).
1. Вищий ступінь порівняння від прикметника “злий”; такий, що виражає більшу злість, ворожість або шкідливість порівняно з кимось, чимось іншим.
2. (у переносному значенні) Більш інтенсивний за якоюсь негативною ознакою (про явища, відчуття тощо); сильніший, гірший.
1. (про людину) ставати злим, роздратованим, втрачати спокій; розлючуватися.
2. (перен., розм., про явища, обставини) ставати гіршим, небезпечнішим, загрозливішим; загострюватися, набирати загрозливого характеру.
1. (про людину) ставати злим, роздратованим, втрачати спокій; розлючуватися.
2. (про погоду, явища природи) ставати злим, негідним, загрозливим; розходитися, розлючуватися (про бурю, вітер тощо).
3. (заст., про тварин, особливо собак) ставати злим, агресивним; скаженіти.
1. (у математиці, статистиці) Піддаватися лічбі, підрахунку; бути об’єктом чи предметом підрахунку, статистичного обліку.
2. (переносно, рідше) Враховуватися, братися до уваги, прийматися в розрахунок.
1. Визначати кількість кого-, чого-небудь шляхом підрахунку; перераховувати, рахувати.
2. (у математиці) Обчислювати, знаходити числове значення чогось.
3. (переносно) Включати до складу, зараховувати до якоїсь категорії; вважати кимось або чимось.
1. (перехідне) Встановити точну кількість когось або чогось шляхом підрахунку; перерахувати, полічити.
2. (неперехідне, розмовне) Втратити здатність чітко мислити або контролювати себе через сильне хвилювання, втому тощо; заплутатися в підрахунках або міркуваннях.