1. Візантійські прикордонні воїни-поселенці, які з VII–VIII століть несли службу на східних кордонах імперії (в Малої Азії) та отримували за це земельні наділи; також — представники військової землеволодіючої знаті в прикордонних областях.

2. У сучасній українській історіографії — назва українських козаків-поселенців на південних кордонах Речі Посполитої та Московської держави (у тому числі на Слобожанщині) у XVI–XVIII століттях, які аналогічно візантійським акрітам несли прикордонну службу в обмін на землю та особливі права.

Акроангіотромбоз — це медичний термін, який означає гостре порушення кровопостачання кінцівок (зазвичай пальців рук або ніг), спричинене тромбозом (утворенням кров’яного згустка) у дрібних артеріях або артеріолах, що призводить до ішемії, сильного болю, поблідніння або посиніння шкіри та ризику некрозу тканин.

Акроасфіксія — медичний термін, що означає порушення кровообігу та дихання в кінцівках (переважно пальцях рук і ніг), що викликає їхню синюшність (ціаноз), похолодання та оніміння.

1. Властивість, яка характеризує вправність, спритність, гнучкість тіла, здатність виконувати складні фізичні вправи, характерні для акробатики.

2. Переносно: надзвичайна спритність, вправність у досягненні мети, вміння виходити зі складних ситуацій, часто з відтінком хитрого пристосування.

1. (у давньогрецькому театрі) актор, який виконував ролі, що вимагали вправності у фізичних трюках, акробатики, часто у фарсових сценках.

2. (переносно, книжн.) людина, яка вправно володіє складними прийомами у певній галузі, майстерно долає труднощі; віртуоз, майстер своєї справи.

Акробустит — власна назва давньогрецького міста в області Мессенія на півдні Пелопоннесу, відоме з праць античних географів Павсанія та Страбона.

Акробустит — власна назва давньогрецького міста в області Беотія в Центральній Греції, згаданого у працях античного географа Павсанія.

Акровірш — вірш, у якому перші літери кожного рядка (або кожного віршованого речення) складають слово, фразу чи ім’я, що має самостійне значення й часто пов’язане з темою твору.

1. (у ботаніці) тип запліднення у рослин, при якому чоловічі статеві клітини (сперматозоїди) підходять до яйцеклітини, що розташована на вершині архегонію, безпосередньо по поверхні рослинного тіла, характерний для деяких мохоподібних (наприклад, печіночників).

2. (загальніше) статевий процес, що відбувається на верхівці гаметофіту або в найвищій частині організму.