1. (лінгвістика) Процес утворення нових слів шляхом додавання до основи іншого слова або словосполучення префікса, який раніше входив до складу попереднього слова (наприклад, утворення слова “розпатлучити” від “патлучити” під впливом “розгубити”).

2. (лінгвістика) Зміна морфемної структури слова внаслідок перерозподілу звуків між коренем і афіксами, що часто призводить до появи нового кореня (наприклад, сприйняття слова “зонтик” як похідного від “зонт” і суфікса “-ик”, хоча воно запозичене цілком).

1. Зменшувально-пестлива форма від слова “редька” — невеликий коренеплід однорідної або дводольної рослини родини хрестоцвітих, що використовується в їжу.

2. Розмовна назва сорту редьки з невеликим округлим коренеплодом, зазвичай червоного або рожевого кольору, з м’якшим та ніжнішим смаком, ніж у звичайної редьки (наприклад, редис).

3. Переносно про щось дуже мале, крихітне або незначне (часто в звертанні до дитини).

Редикул — власна назва персонажа з циклу оповідань та повістей українського письменника Олександра Ільченка “Козацькому роду нема переводу”, втілення хитрого, кмітливого та дотепного козака-лицаря (Редеди, Редедя).

Редикул — уживана в літературі та фольклорі форма народної вимови історичного прізвиська/імені хозарського князя Редеді, згаданого в “Повісті временних літ”.

1. У давньоримській міфології — ім’я бога-покровителя пастухів, охоронця худоби та вівчарства, якого шанували в сільській місцевості; також відомий як бог, що відганяє вовків від отари.

2. У сучасному вжитку (переважно в художній літературі або фентезі) — власна назва, що може використовуватися для персонажів, істот або міфічних об’єктів, часто з відтінком архаїки або гумору.