Словник Української Мови
1. Розміщувати, класти, ховати кудись; розташовувати когось, щось у певному місці (часто з відтінком значення прилаштувати, влаштувати).
2. Вживається в безособових конструкціях для вираження неможливості вчинити інакше, знайти вихід; залишатися, опинятися (у скрутному становищі).
3. Зникати, пропадати безвісти (розмовне).
1. Розміщувати, класти, ховати кудись (часто з відтінком значення швидкої, необережної дії або коли не знають, куди саме покласти).
2. Діватися (зворотне). Подівати, прилаштувати, знайти застосування чомусь або місце для когось; позбутися чогось.
3. У стані, сполученні з часткою “не” (не дівати) — не знаходити собі місця, бути в сильному збудженні, тривозі.
1. Який стосується діброви, пов’язаний з нею; властивий діброві.
2. Який росте, мешкає або знаходиться у діброві.
3. Який має колір або відтінок, подібний до кольору дубового листя або кори; темно-коричневий, бурштиново-коричневий.
1. (Про місцевість, територію) Багатий на діброви, густі листяні ліси; покритий дібровами.
2. (Перен., про колір, відтінок) Нагадуючий колір дубового листя або деревини; темно-зелений, насичений зелений з коричневим відливом.
1. Дістатися, дійти до якогось місця, часто з труднощами або після тривалої подорожі.
2. Отримати доступ до чогось, знайти щось, зумівши подолати перешкоди.
3. (Розм.) Доторкнутися до когось, завдати шкоди (фізичної або моральної).
4. (Розм., часто з часткою «ся») Дійти до якогось стану, ситуації (зазвичай негативного) внаслідок власних дій або бездіяльності.
1. Дістати, добути щось, зазвичай з певними зусиллями або пошуками.
2. Набрати потрібну кількість чогось, зібрати по частинах або з різних джерел.
3. Розібрати, зрозуміти щось складне або заплутане (розмовне).
Власна назва, що походить від дієслова “дібрати” (дібратися) — прізвисько козацького ватажка Івана Сірка, відомого запорозького отамана XVII століття.
1. (хім.) Пов’язаний з діацетоном, що містить дві групи ацетону в молекулі, або отриманий на його основі (наприклад, діацетоновий спирт).
1. Пов’язаний з діахронією, тобто з історичним розвитком, змінами мови, явищ культури, суспільства тощо впродовж певного періоду часу.
2. У мовознавстві: такий, що стосується вивчення мови в її історичному розвитку, у часі (протилежне — синхронічний).
1. Пов’язаний з розвитком, змінами мовних явищ у часі, що стосується історичного вивчення мови (протилежне синхронний).
2. У лінгвістиці: такий, що досліджує мовні факти в їхній історичній послідовності та еволюції.