Апофіт — це вид рослин, що природно ростуть у даній місцевості, але здатні швидко заселяти орні землі та ставати бур’янами.
-
апофорети
Апофоретами називали залишки їжі – продукти чи вже приготовані страви, що лишалися по завершенні бенкету. Такий звичай існував у античності, Візантійській імперії, а також у середньовіччі на землях Південно-Східної Європи та Русі (аж до XIII століття). Ці рештки поділяли між усіма присутніми порівну, і гості забирали їх із собою.
-
апоха
У буддизмі існує концепція апохи, яка стверджує, що будь-які поняття позбавлені абсолютного сенсу та мають лише заперечне або ж умовне значення. Це вчення стосується низки проблем у сферах логіки, теорії пізнання та метафізики, через що воно активно обговорювалося в Індії філософами різних релігійних напрямів.
АПОХА 2, -и, ж. Платіжний документ, що підтверджує внесення коштів; квитанція або розписка.
-
апохромат
Апохромат — це об’єктив, у якому хроматична аберація скоригована значно краще, ніж у простому ахроматі. Для мінімізації цього оптичного дефекту використовують особливі марки оптичного скла, певні кристали, а також включають у систему дзеркальні елементи. Різноманітні лінзові та дзеркально-лінзові апохромати застосовують у виробництві об’єктивів для астрономічних інструментів, мікроскопів і фотокамер.
-
аппалуза
Аппалуза — це порода коней невеликого, щільного складу, основною відмінною рисою якої є яблучна масть.
-
апостеріорі
У філософії та логіці цей прислівник означає знання, отримане з досвіду, і є антонімом до поняття «апріорі».
-
апостеріорний
Апостеріорний, -а, -е (філософія, логіка). Позначення знання, що отримане з досвіду або ґрунтується на ньому; антонім до слова «апріорний».
-
апостеріорність
Абстрактний іменник, утворений від прикметника «апостеріорний» та відповідає його значенню.
-
апостол
1. У євангельських текстах так називають кожного з дванадцяти безпосередніх учнів Ісуса Христа, яких Він доручив поширювати Своє вчення. Наприклад, у творі “Людолови” згадується епізод, де апостол Петро відрікся від Христа (Тулуб, 1957).
2. У переносному, книжному значенні — це палкий прихильник, послідовник і активний пропагатор певної ідеї, вчення чи доктрини. Як ілюстрація: у віршах Шевченка йдеться про апостола правди й науки, а в критиці Островського називають апостолом життєвої правди (1953, 1954).
3. Це також назва богослужбової книги, яка включає тексти «Діяння святих апостолів» та їхні «Послання». У літературі описано випадок, коли син персонажки вперше читав такий «апостола» під час церковної служби (Н.-Лев., 1956).
-
апостольство
Поняття означає служіння та діяльність, що їх виконував апостол.
В історичному контексті ранньої християнської церкви цим терміном також називали сан єпископа.