1. Органічна хімічна реакція, в якій алкоксигрупа (–OR) та атом ртуті (Hg) одночасно приєднуються до ненасиченого зв’язку (зазвичай подвійного або потрійного) вуглець-вуглець, що призводить до утворення органортутної сполуки з алкоксильним замісником.

2. Метод синтезу органортутних сполук (алкоксиалкілртутних солей) шляхом взаємодії алкенів або алкінів з солями ртуті в спиртовому середовищі, часто в присутності основи.

Алкоксиметилгалогенування — хімічний процес, реакція введення алкоксиметильної групи (-CH₂OR, де R — органічний радикал) та атома галогену (наприклад, хлору, брому) в молекулу органічної сполуки, зазвичай в один крок, з утворенням галогенпохідних етерів.

Хімічна реакція, в процесі якої до молекули органічної сполуки вводиться алкоксиметильна група (-CH₂OR, де R — алкільний радикал), що призводить до утворення ефіру.

Алкоксисилан — органічна сполука, похідна силану, в якій один або кілька атомів водню заміщені на алкоксигрупи (-OR, де R — алкільний радикал); використовується як проміжна речовина в органічному синтезі та як силан-зв’язуючий агент у виробництві композитних матеріалів, адгезівів і герметиків.

1. Хімічна реакція, в якій алкоксигрупа (залишок спирту, -OR) вводиться в органічну молекулу шляхом заміщення атома водню або іншого залишку на алкільну групу, що містить алкоксильний фрагмент; різновид алкілування.

2. Процес одержання етерів (алкілалкілових ефірів) шляхом взаємодії алкоголятів з алкілгалогенідами або іншими алкілювальними агентами.

1. У слов’янській міфології та давньоруській книжній традиції — чарівна райська птаха з людським обличчям, що символізує радість і насолоду; часто зображується з квіткою або сувоєм у руках.

2. У давньоруському мистецтві та іконографії — один з різновидів зображень райських птахів-сирин, що має жіночу подобу та вінець на голові.

1. Власна назва богині родючості та землеробства в давніх семітських народів, зокрема у фінікійців та арабів доісламського періоду, яку шанували також у Стародавній Греції та Римі; часто ототожнювалася з богинею Афродітою (Венерою).

2. У мусульманській традиції — одна з форм імені Аллах, що використовується переважно в складних іменах (наприклад, Абдулла — “раб Аллаха”).

3. Жіноче особове ім’я, поширене в українському та інших слов’янських середовищах, етимологічно пов’язане з західноєвропейським іменем Алла, яке може мати різне походження (германське, грецьке, арабське).

1. В ісламі — єдиний Бог, Творець світу та верховна надприродна істота, якій поклоняються мусульмани; арабське слово, що означає “Бог”.

2. У вжитку мусульман — власна назва Бога, що часто вживається в молитвах, релігійних текстах та повсякденному мовленні замість займенників або інших імен.

1. Розмовне вигукування, яким переважно починають розмову по телефону, щоб привернути увагу співрозмовника або перевірити зв’язок.

2. Уживається як вигук для звернення уваги на себе в усному спілкуванні, часто з відтінком легкого докору або здивування.

1. У середньовічній Західній Європі — земельна власність, що перебувала у повному і спадковому володінні феодала (родини) і не обтяжувалася будь-якими умовними повинностями чи обмеженнями з боку вищого сеньйора, на відміну від феоду (бенефіцію).

2. У широкому історико-правовому сенсі — повна приватна власність на землю, що виникла з общинного землеволодіння германських племен.