Значення
- (Ботаніка) –
Тверде волосиння на колосі чи суцвітті злакових рослин, загострене на кінці.
- (Ботаніка) –
Довгий, тонкий, гострий відросток на плодах, листках або стеблах деяких рослин; колючка, шип.
- (Лінгвістика) –
Рідкісне прізвище українського походження.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. остюк, р. остюка, д. остюкові, з. остюк, о. остюком, м. остюкові, к. остюку
Походження слова (Етимологія)
Остюк — це загострений виріст на колосі злакових рослин або на плодах деяких рослин, схожий на голку. Слово походить від праслов’янського *ostь, яке спочатку, ймовірно, означало «кістка». Це праслов’янське слово споріднене з литовським akštis (дерев’яний вертел), латиським aksts (колючка), грецьким ἄνοστις (ячмінь), готським ahs (колос), латинським acus (ость, голка). Усі вони походять від індоєвропейського кореня *ak- зі значенням «гострий». Таким чином, остюк — це буквально «гостра частина» рослини.