колючка

Приклад 1:
— й дістав, як консервну бляшанку з тушкованою воловиною, то гарячу любов, то розцяцьковану отруйними пащеками заздрости наймерзеннішу зловтіху, яка його, Прокопа, останнього часу дедалі частіше доводила до сказу), хоча, властиво, саме таку, залежно від вдачі, більш чи менш нюансовану зловтіху в поведінці старших віком чоловіків супроти своїх молоденьких чи бодай значно молодших дружин він, Прокіп, мав нагоду подостатком спостерігати й раніше, тільки раніше все те його не зачіпало (скільки в житті існує різних дивацтв, одним більше чи менше, та й кінець), лише з миттю, як він сам без тями закохався в Дзвениславу, з нього наче обсипалася глина, яка досі заважала йому сприймати речі такими, якими вони були насправді, і те, що досі розважало його, як кумедне, раптом вжахнуло його, й він відчув, наскільки він, Прокіп, змінився, і як тепер йому не лише ріже вухо, а й доводить до нестями отаке собі самовдоволене базікання чи то Василя Побігушого, замолоду ніби цілком пристойного чоловіка, чи Юрася Мотики, а чи Ігоря Цямрини, які понад двадцять років тому в Ріміні виглядали симпатичними хлопцями й лише, поодружувавшися згодом із набагато молодшими, ніж вони, жінками, наче подуріли й тепер на старощах усім знайомим, ну й, звісно, в першу чергу йому, Прокопові, як давньому приятелеві, при кожній нагоді торочили, мовляв, от його, Мотики, на тридцять років молодша супружня половина фарбує волосся, аби приховати сивину, а він, Юрась Мотика, попри добрячу шістдесятку не зауважив на своїй мудрій голові жодного сивого волосу, чи от він, Ігор Цямрина, у свої шістдесят три роки ще зовсім юнак, а його на двадцять п’ять років молодша жінка виглядає значно старшою, ніж він, аж одного разу в ресторані один чоловік пошепки йому, Ігореві, коли він мив руки в убиральні, сказав, ніби він, Ігор, виглядає не як чоловік, а як син своєї власної жінки, — заувага, яка коштувала Ігореві зубної протези, бо він, Прокіп, не годний стриматися, вхопив Ігоря за карк й трясонув ним так, що в нього вилетіла нижня протеза, котра хруснула під його, Прокоповими, черевиками, перш ніж він це зауважив й випустив з рук спорохнявілого джиґуна, саме припущення уподібнитися до якого його, Прокопа, доводило до шалу, хоча коли він дещо пізніше, як Дзвенислава разом із своєю корейською компаньйонкою, а тоді й сама, відкрила ательє мод, — коли він, Прокіп, натякнув був Дзвениславі про небезпеку любитися, а ще більше одружуватися зі старим чоловіком, вона слухаючи, як кумедно він перестерігає її перед літніми зальотниками, що з роками нібито обертаються на пудові гирі на шиї коханої жінки, розсміялася й сказала, що це йому, Прокопові, не загрожує, навіть якби він прожив двісті років, з тієї простої причини, що він, Прокіп, на відміну від тих саламах, про котрих він так кумедно розповідає, вроджений авантурник, тобто чоловік з іншої зірки, шаленець і паливода, що, зрештою, вона, Дзвенислава, вичула тілом і душею ще в п’ятнадцять років в «калабані» на Фльоріді, як фліртувала з вродливим і безнадійно нецікавим, як пень, Омельком, який, звісно, й не здогадувався, що весь цей флірт, уся ця багатоступнева піротехніка, призначалася не йому, п’ятнадцятирічному кучерявому баранчикові, а Прокопові, палючі очі котрого назавжди вирвали її, Дзвениславу, з дитинства, з її власного тіла, з навколишнього світу, миттю зробивши її дорослою, оскільки так, як тоді під поглядом Прокопа (він, Прокіп, і справді має чаклунський, гіпнотичний погляд, перед яким щоразу тане її, Дзвенислави, єство), у неї ніколи не стогнала кров і душа, а це, напевне, тому, що так несамовито, як він, Прокіп, її ніхто не жадав, тобто, вона, Дзвенислава, навіть вагається сказати, чи це було жадання, їй здавалося радше, наче він, Прокіп, відсунув у власних грудях чавунний засув, і звідти виструмувала навіть не сила, а наче космічний стовп вогню, що змушує текти проти течії повноводні ріки, якась сліпучо-двигтюша стіна, якій неможливо протистояти, тому що ця сила і є саме існування, — відчуття, що його вона, Дзвенислава, мала тільки в присутності Прокопа, дарма що пізніше її облягало подостатком навіть дещо запристрасних зальотників, проте ця пристрасть у порівнянні з Прокоповою їй, Дзвениславі, здавалася солом’яною, чого не міняла навіть та обставина, що один із претендентів на її, Дзвенислави, тіло й душу пробував поповнити самогубство з розпачу, що вона, Дзвенислава, його не помічає, аж їй (щоправда, вперше й востаннє, оскільки, крім зайвих ускладнень, з того однак нічого не вийшло), довелося виконувати ролю добродійної організації й переспати з тим дурнем, — адже доба фанатизованої цноти минула, й усі її, Дзвенислави, подруги, як, зрештою, і більшість завдяки піґулкам проти зачаття на деякий час розкріпаченого жіноцтва, мала коханців, ну й вона, Дзвенислава, щоб не надто вирізнятися серед інших, вирішила й собі завести приятеля, не тому, певна річ, що вона, Дзвенислава, тієї біди потребувала, у неї вистачало й інших зацікавлень, й за іншого часу вона чекала б на Прокопа хоч двісті років, бож крім нього, вона нікого не любила, та й ні один із її принагідних коханців, від яких їй було просто ліньки дуже відбиватися, не тряс нею так, як Прокіп, крім того, в ній, Дзвениславі, сиділа колючка: якби вона, Дзвенислава, тоді була б не дівчиною, а жінкою, Прокіп не утік би від неї, цим ніби мимоволі нав’язавши їй усіх тих зальотників, котрих наче й не існувало, тобто, звісно, фізично вони були й однак їх не було, оскільки ні один із них не спромігся зануритися їй, Дзвениславі, в душу, яка прокинулася лише на поторк Прокопа, і тому, самозрозуміла річ, вона, Дзвенислава, ні від кого, крім Прокопа, й не хотіла дитини, хоча її, Дзвениславу, любили (коли дивитися збоку), властиво, далеко вродливіші, ніж Прокіп, значно молодші від нього й зовсім не дурні хлопці, тільки ж ні в одному з них вона, Дзвенислава, не подибувала того невловного, а воднораз на дотик відчутного, якогось гіпнотичного шаленства, лицарського, а заразом наче аж злочинного розмаху вдачі, а головне — тієї несамовитої внутрішньої, зібраної в один жмут, як промені Лазера, кошачої напруги, від якої вона, Дзвенислава, втрачала голову, сон, самоопанування, відчуваючи, що без Прокопа — • життя для неї порожній свищ, — недарма жінки всіх часів і народів беззастережно, з першого погляду віддавали серце й тіло авантурникам, крізь яких віяли вітри всесвіту, перетворюючи їх на прибульців з іншої зірки, і тут вона, Дзвенислава, попри емансипацію, попри свої малярські, громадські, комерційні й інші амбіції, ймовірно, була типовою жінкою, ладною бігти за своїм навісним коханим на край світу, вбачаючи в цьому чоловікові щось, чого, може, взагалі не існувало, байдуже, що вона, Дзвенислава, саме в цьому неіснуючому й бачила сутність усього буття, переконуючи Прокопа, що її, Дзвениславу, зовсім не треба захищати, як він каже, від розчарувань, і нехай він, Прокіп, не боїться, як це він без кінця її остерігає, в’язати її, Дзвениславину, волю, — вона, Дзвенислава, з найвищого дерева плює на всю цю недолугу волю, аби тільки біля неї завжди був він, Прокіп, — її повітря, її світло, її радість, її життя, Прокіп, якого вона, попри шалену любов не здолала переконати (тобто, вона його ніби й переконала, але в тому переконанні виявилася дірка, крізь яку сили тьми й вирвали від неї Прокопа), що він її, Дзвениславу, навіть як знемагатиме від старощів, ніколи не обтяжуватиме з тієї простої причини, що вона його, шаленця, любить, так любить, що її самої просто нема, бо кожна її клітина — це і є він, Прокіп, що, зрештою, він і сам бачить, із чим Прокіп ніби й погоджувався до того дня, коли загинув в автомобільній катастрофі, у випадковість якої вона, Дзвенислава, так ніколи й не повірила, чуючи серцем, що в хвилину сумнівів, коли її, Дзвенислави, не було при ньому, Прокіп, одержимий навісною думкою, що його колись підступно здолає старість і він, не помічаючи цього, її, Дзвениславу, обтяжуватиме, добровільно пішов із життя, дбайливо потурбувавшися, щоб усе й справді виглядало, як нещасливий випадок, так наче вона, Дзвенислава, могла колись витяти з пам’яті особливо одну ніби напівжартівливу розмову з Прокопом, котрій, звісно, вона, Дзвенислава, тоді не надала значення, хоча її болісно пронизав Прокопів вираз очей, із яким він, сміючися, зауважив, мовляв, він, Прокіп, уґає ефективний лік проти старечого перетворення, що рано чи пізно, як і всіх смертних, зведе і його, Прокопа, до немічного, безвідповідального дідугана, котрий висітиме колодою на шиї коханої Дзвенислави, у що, звісно, вона, Дзвенислава, не вірить, оскільки цієї загрози зараз, коли він це каже, нема, однак він, Прокіп, згромадивши на карку на кілька десятків років більше досвіду, ніж вона, Дзвенислава, знає, як підступно таке перетворення опадає чоловіка і що тоді діється з людиною, коли, властиво, вже тепер він, Прокіп, не годен відірватися від Дзвенислави, за подальшу долю якої він, Прокіп, чує себе відповідальним, а яка тут може бути відповідальність, коли в присутності Дзвенислави з нього, Прокопа, наче вилущується інша істота, котрій стає байдуже все на світі, крім одного: бути назавжди із, ніби щоранку наново народжуваною з пінної подушки, коханою Дзвениславою, біля якої щезає його, Прокопова, воля, перетворюючи його, значно старшого від Дзвенислави чоловіка на безпомічну дитину, яку треба силоміць відривати від материних грудей, стан, що його він, Прокіп, не звідував із жодною жінкою, крім Дзвенислави, може, тому, що крізь Дзвениславу йшов силовий потік, до якого прислимаковувалося все його єство, і, властиво, саме цей стан, за котрого він, Прокіп, переставав бути Прокопом, а наче розпадався на світлові, несамовито чуттєві цятки, подекуди збиті в хусточки з сліпучокольорових живих волокнин, так наче любов до Дзвенислави розщеплювала його, Прокопа, на складові, незалежні одна від одної частини довкілля, споріднені з озією, що називалася Прокопом, не більше, ніж із динозавром, — саме цей стан то гнав його світ за очі, то змушував, так само владно, повертатися, як і того разу, коли Дзвенислава прозрадила йому, що вона, всупереч його, Прокоповій, у цьому випадку вочевидь на манівці скерованій волі, завагітніла від нього, який чомусь затявся, що дитина від нього її, Дзвениславу, якщо не тепер, то перегодя, тільки обтяжуватиме, коли це її найбільше бажання, а може, навіть ціль її життя, заради чого вона, Дзвенислава, навіть мусіла (хоча вона не полюбляє крутійств) вдатися до вигадки, ніби вона приймає піґулки проти зачаття, й цим врешті-решт приспати його, Прокопову, зайву, а головне, їй, Дзвениславі, просто таки незбагненну чи то пильність, ми то впертість (так наче він і справді не втямить, що вона, Дзвениспава. хоче саме від нього, а не від когось іншого дитину!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Еда, е г д а — коли Е ж е — воно, котре Ез ера – озера Е л ё й — олива, олія, використовувана для церковних обрядів Е л єн ь ^ олень j Е л и ц ы — котрі, які Е — брати Емл йти — збирати Еродій — лелека Е ф й м к а — монета Жарить — приносити жертву Жестковыйный — сильний, впертий Ж И в б т — життя Животйна — тварина Жр-ати, пожрати, пожар т и — приносити жертву, принести жертву Завйдѣть — заздрити З а в ό р а — замок на воротах чи дверях Задняя — минуле; зад Закомплетный — заштатний; зайвий, інший З а к р ό в — завіса, таємниця З а н е — бо, тому що Заплети — починати плести Заушати — дати ляпаса, обмовити З д а т е л ь (создатель) — творець Зельный — прикметник від зело — трава, зілля З е м ст і й — земний Злачный — буйнотравий, родючий, поживний Злостяжный — несправедливо збагачений Знаемость — знайомство Знаменатіися— відбиватися З р^а к — вид, образ, лице З ѣ л о — дуже, вельми З ѣ л ь н ы й — сильний, дужий И д ё, идеже — де И ж е, яже, е ж е — який, яка, яке Избодённый — поколотий, подовбаний И з в й т і е — звід, купол, плетиво И з м Ѣ т и — позбутися Износйть — породжувати И — брати Имйртос — янтар, смола Империал — грошова монета И м Ѣ я ш е — мав, мала И н д Ѣ — в Іншому місці Ипостась — інобуття, інший , образ И с к о н ѣ — віддавна Йста — суть, сутність Исход — кінець I а с п и с (яспис) — яшма, коштовний камінь I м п ё т — поштовх, порив ‘ Гн в ё η ц і я — винахід, відкриття Кадь-— діжка, бочка Калуга — брудне місце, болото, калюжа Камка— тканина, мереживо на тканині Камо — куди Капищ е— місце служіння божеству, поганський храм Касі а, касі я – ароматична речовина для ритуального помазання Квал итет — властивість, якість Кваснины — кислий хліб К е н т р — центр К ё ф а, к й ф а— гора, скала, гавань К и в от (кіот) — скринька, де іудеї зберігали так звані [ божі заповіді (скрижалі завіту); поставець для ікон К и р X а (кирка) — церква К ί й ж д о — кожний Класи — колосся К л и р (клер) — служитель церкви Ключй м ы й — зручний, вигідний Книгочій — книжник, письменна людина К о в — злий задум, змова К о к о ш — півень, курка Конкор ді я — згода К о р в а н (карнавка) — церковна кварта для збирання грошей К о р и ф а — голова, вершина Коси к — чорний дрізд К о с и ѣ т и — затримуватись, коченіти Κ^ό ти — тепле взуття Кошница — корзина Крастёль — перепел Кров — скарб Кров гроздова — вино, сік Крутень — сніп, пук соломи Крын, крин — квітка, польова лілія Купно — разом, спільно Кураж — веселість, невимушеність, хороший настрій JI а й н ό — гній, нечистоти Ластовйца — ластівка Л а т в ы й — легкий Л ё к с и к — словник Лесть — обман, краса Лик — лице, образ, хор Л й с т в і е — листя Лиценціат — відпущений Л о б — череп, чоло Ловйтва — полювання, здобич Ложёсна— утроба матері Локоть — міра довжини Луза — лузга, кошик Лузан — горіх, мішок Лука — дуга Луча — промінь, спис Л Ѣ п|о — добре, гаразд Лѣствица — драбина Лѣторасль — гілка, потомство, молоде пагіння Лютѣ, люто — зло, жорстоко, важко Лядины — кущі, чагарники Маргарит — перлина, коштовний камінь Матёрый — материальний Мечётный — уявний, примарний, спокусливий Минавёт — менует (танок) М й р о — пахуча речовина, смола дерева мірри М н й т и — думати, гадати М н я щ е — вважаючи М оті л а — гній, покидьки, хвороба шлунку М р ё ж и — сіті М у с и к ί я — музика Муст — сік Мыза — хата М ы т а р — збирач мита, податей, дріб’язкова людина Навклир — керманич, хазяїн корабля Над есн о — направо Нагіёрсник — друг, товариш, близька людина Н а р д — колосиста ароматна індійська рослина Н а р ό к — рішення, клятва Начатки — початок, основа, намір Негли — нехай, може, якщо Н е ж е — ніж Неключимый — непотрібний Неплоды — бездітна заміжня жінка Нетопыр — летюча миша, кажан Н и ж е – ні Ничтоже — ніщо Н о щ ь — ніч Нудити — спонукати, примушувати Н ы — нас Н ѣ с м ь — не є Н ѣ с т ь — немає Н ѣ ч т о — трохи Н ы р и щ е — нутро Обаче — однак, проте О би новаться — сумнів, сумніватися; побоюватися-О б ό н п о л — по обидва боки Образовати — зображати, позначати Обуял ы й — зіпсований О б у я т и — позбавити розуму Объюрбдѣти — збожеволіти О в — той О г л а г ό л ь н и к — оббріху-вач, наклепник Огнѣвйца — гарячка, лихоманка Огнету ш еніе — гидота, сором Ограда — огорожа, сад, город Одесную — праворуч, з правого боку О д р — ложе, постіль О з р Ѣ т и — оглянути Окаевать — засуджувати, проклинати Он, онъма —той, який, тими, якими О н π ό л — по сю сторону Опасный — обережний, застережний Опійство — пияцтво Оплазйвый — занадто допитливий О π ό н а — покривало Оприснок, опрѣснок — прісний хліб Оселка — брусок Остуда — немилість, збайдужіння Отрйнути — відкинути Отщетиться — позбутися, потерпіти Очеса — очі О ш и б — хвіст Ошую — ліворуч, з лівого боку Пажить — пасовисько Пазнбгть — ніготь Па кетбот — човен Паки — знову Параклйт — назва святого духа, утішника П а р д — барс Паче — більше Пер с ть — плоть, глина, земля, пил Петра — скала, камінь П е щ ь — піч П і к т у р а — живопис, картина П н ы й — забур ’янений П л і ό т к а — плітка, плетінка, сітка Побдѣти — пильнувати Подвйгнутися — поворушитися Подлый — простий, низького походження Подъят и, подъях — підняти, підняв Подсада — засідка Поел й ку — оскільки Позор — видовище, вистава П о к ό л ѣ — поки Π ό л н і й — польовий Полушка — одна четверта копі йки Помавать — рухати, говорити жестами Понеже — оскільки Порты — одяг, штани П о р ф й р а — верхній урочистий одяг Послѣжди — згодом, потім, в кінці Ποτό лику — постільки Потщатися — поспішити, намагатися Пояти — взяти Предний — перший, майбутній Презорчивый — гордий Пр е лесть — обман, спокуса Пресельник — іноземець, переселенець П р е с л й ч н ы й — прекрасный Прйпутень — дурень, дикий голуб Присно — завжди, постійно Притвор — вдавання Пр иточити — навести як доказ, послатися, додати Приточник — укладач притч, оповідач притч Прободѣть — проколоти Прогностика — передбачення Прозябать — проростати, зростати Прорцыти — мовити, сказати П р у г л ό — петля, тенета П р я — суперечка, полеміка, диспут Пустйнь — монастир, скит, пустище Пщевати — думати, уявляти Р а д е н і е^— старанність Разботѣть — зробитися жирним, роздобріти Р а з в Ѣ — крім Разгласи ый — несхожий, протилежний Р а з д ό X — відпочинок Рало — плуг Рамѣно, рамѣ — плече, плечі Р а ч е н і е — старання Ревновати — змагатися, турбуватися Регул ка — правило Ректи, р ц ы, р ѣ X — сказати, і скажи, сказав Рифм — ритм Р у г а — лляна одежа Свидѣнія – одкровення, божий промисел Свищ — пустий С в о л ό ч ь — суміш, щось заплутане Свѣтлозрачный — світлоокий, осяяний С е д м ή ц а, седмиця — тиждень, сім днів, сім років Сельний — польовий, сільський, населений Сій — цей Сила — мораль Симфонія — співзвучність, гармонія, твір С и р а н і я — черево С и р й щ е (сырйще) — шлунок, чрево С и р Ѣ ч — тобто С й ц е — так С і к е р а — хмільний напій С к в а ж н и — печери С к й м е н — , левеня С к й н і я — шатро, похідний храм; священне місце ізраїльтян Скипетр — знак влади С к ό р к а — шкіра Скудельничєство — гончарство Скудельний — глиняний, неміцний, слабкий Сличенный — згорблений, скорчений Смирна — ароматна смола Смирнйнскій — прісний хліб Смоквы — фіги, винні ягоди Снабдѣвать — постачати С и Ѣ д ь — їжа Сн ѣсти, сн ѣдати —з ’їсти, з · їдати Соз иж дать — створювати Солило — блюдо С ό н і е — сон Сонм — зібрання, скупчення Сот — мед С р ѣ с т и — зустріти С р я щ — мор, зараза Стакти — смола, пахуча речовина Статочный — доступний, маєтний С т е з ь — стежка, шлях Стогны — широкі вулиці, площі Стрекало — вістря Стр ѣтать — зустрічати Стропотный — лукавий, нерівний, важкий С т у д — сором, ганьба Студенец — криниця, джерело, колодязь Стяжать — придбати Стѣнь, стень — тінь Субтильность — тонкощі, деталі Сугубый — подвійний, об-ширний Сый (сій) — сущий Сѣдалище — стілець С Ѣ м о — сюди Тажде — та ж сама Т анчить — танцювати Тать — злодій, розбійник, грабіжник Татьба — крадіжка, розбій Тварь — личина, зовнішній ^ вигляд, обличчя, істота Текти, течи — прагнути Тектонський — будівничий, теслярський Тимпан— барабан, бубон Типик — статут монастир я Т 6 к м о — тільки Толк — значення, тлумачення, сенс Торжище — ринок, зібрання Точію — тільки Точность — істина Тук — жир, родючий грунт, родючість Ту л – сагайдак Ту н е — дарма Тід ета — суєта, даремність, марність Ублажйти — поздоровити, задовольнити Убо — отже, бо Увѣдати — дізнатися У в Ѣ е ш — пізнаєш У д — член тіла У д и ц а — вудка Удовляти — задовольняти У д о л ь — долина, низовина Уж, у ж и — ланцюг, мотузка, ланцюги У к р у X и — крихти, шматки У мер ы й — померлий Умѣетность — мудрість, уміння У м Ѣ Т Ы — гній Усерязи — сережки У стн Ѣ — вхід, вуста У сиритися — прокиснути, зробитися сировидним, зіпсуватися Ф ар си с — коштовний камінь Флейтуза — флейта Ф у р і а — лють, помста Хвр істие — хворост, лоза, чагарник Хинський — китайський X л я б ь — простір, глибина, безодня х Храмина — дім ЦГркуль — коло, кїльце Цѣвнйца — сопілка Ц ѣ л ь б а — лікування Ч в й н е ц — посуд Червлений — багряний, червоний Ч е с ό — чому Чресла — стегна Шабаш — відпочинок, субота Ш е л у X а н и — ті, що бачать лише зовнішність, лузгу Шеляг — назва дрібної монети Ш й п о к — кущ троянди, гранатове дерево Шкарбутик — кривоногий Ш у і й — лівий Ш ы п — колючка Ю — її Ю ж и к — родич Юница — дівчина; телиця, ялівка Юнца — юнак Юрта — зграя, юрма Ютка ~ одяг Ю ф т ь — особливий сорт м ’я-кої шкіри Ю ф т а — кофточка Я — йому, їй Явить — видати, проказати Ядейный — їстівний Ядро, я т р о — нутро плода, печінка Я Д ы й — той, хто їсть Я Д ь — їжа, пожива Я з в е н — поранений Языки — язичники, погани Я скин а, яскйня — печера Я с т и, ямы — їсти, їмо Я т и — взяти, захопити в полон ЗМІСТ Est quaedam maerenti flere voluptas .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”