Словник Української Мови
Буква
1. Військове формування, створене на добровольчій основі з місцевого населення під час війни або загрози ворожого нападу для допомоги регулярній армії, часто зі складовою територіальної оборони.
2. Історично — народне військо, загальне збірне військо в давній Русі та козацькій державі, яке скликалось у разі небезпеки.
3. У широкому сенсі — озброєне об’єднання громадян, яке стихійно або організовано береться за зброю для захисту своїх інтересів, території або ідей.
Приклад 1:
На чолі ному стояв номарх, колишній родовий старійшина, а тепер, з появою держави, місцевий царьок, який був головним адміністратором, очолював номове ополчення, виступав у ролі верховного жерця номового культу, керував іригаційним будівництвом. Номи постійно конфліктували між собою.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”