Значення
- (Фізика) –
Властивість звучання, що характеризується наявністю лише одного тембру, монотонністю звукової барви; відсутність тембрового різноманіття.
- (Мистецтво) –
У музичній акустиці та інструментознавстві — характеристика звуку або інструменту, який не має обертонів (призвуків) із різними тембрами, тобто є чистим тоном.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. однотембровість, р. однотембровості, д. однотембровості, з. однотембровість, о. однотембровістю, м. однотембровості, к. однотембровосте