1. (у лінгвістиці) Позначає новий циркумфлексний наголос у праслов’янській мові, що виник унаслідок так званого закону Вінтера або метатонії Вінтера, коли довгі голосні отримали висхідний наголос (наприклад, у південнослов’янських і деяких східнослов’янських формах).
2. (у фонетиці, істор.) Стосується серії звукових змін у балто-слов’янських мовах, пов’язаних із подовженням приголосних та наступним розвитком нового наголосного або тонального контуру.