норов

1. Властивий комусь характер, вдача, звички, які виявляються в поведінці, ставленні до оточуючих (зазвичай з відтінком неодобрення — упертий, свавільний, важкий характер).

2. (перен., розм.) Норовливість, упертість, неслухняність (про тварин, рідше — про предмети).

Приклади вживання слова

норов

Приклад 1:
Ця пісня починається словами, за якими яскраво відчутне старовинне прислів’я: «Що не город, то норов, що не голова, то розум». Далі поет розгортає яскраві картини тогочасного життя, типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанків.
— Григорій Сковорода, “Сковорода Григор Й. Григор Й Сковорода В Рш . П Сн . БайКи. Д Алоги. Трактати. Притч . Прозов Переклади”

Приклад 2:
Повені населенню Східного Середземномор’я не загрожували, все ж природа демонструвала і тут свій крутий норов за допомогою руйнівних землетрусів та їхніх грізних супутників — цунамі, що час від часу несли смерть і руйнацію й змусили таки тамтешню людність починаючи з II тис. до н. е. займатися сейсмостійким будівництвом.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”