нок

1. Скорочене позначення ноктюрну — музичної пієси ліричного, мрійливого характеру, що поширилася в XIX столітті.

2. У морській справі: одна з восьми частин горизонту, що відповідає напрямку на північ (північний нок) або на південь (південний нок); також — вістря, кінчик реї, що виступає за борт судна.

Приклади вживання

Приклад 1:
Він покинув це місто — як нині з’ясувалось, назавше — ранньої осени 92-го року, влаштувавши на залізничному вокзалі прощальну акцію «Дванадцять найкращих коха­ нок». І кожній з них залишив щось від себе, якусь частку, a kind of magic !.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Я зводив коханців і коха­ нок, я змішував їхні тіла, це було тісто!.. Я зводив суперників!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
По­со­бо­ру­ва­ли ге­не­ральшу у обідню го­ди­ну, а на ра­нок і по душі продз­во­ни­ли… Доїхала-таки її дівка Уля­на!! Не вспіли ге­не­ральшу по­хо­ва­ти, як приїхав з пол­ку cтар­ший па­нич – те­пер уже який­сь там по­ру­чик, чи що.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 4:
Бу­ва­ло, у неділю, після обіду, прий­де у ши­нок та й поч­не те­ре­вені то­чи­ти, та все по-письмен­но­му, по-цер­ков­но­му… Зійдуться у ши­нок людці роз­ва­жи­тись, з людьми по­сидіти, по­ба­ла­ка­ти; візьмуть півквар­ти, квар­ту, щоб бу­ло чим гор­ло про­мо­чу­ва­ти – і діда не ми­нуть. Тоді він хоч до світа вже [бу­де] сидіти та бре­ха­ти, аби слу­ха­ли.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Частина мови: іменник (однина) |