Приклад 1:
Але ж я — нездара… Шаблонова моя пика, шаблоновий і талан — це в мене йде рівнобіжно паралельно… Кажу вам такий суд про себе без усякої пересади, бо я зовсім не хочу сказати буцім я дурень або ідіот, — ні, цього немає, тільки ж я і не талан, а так собі середня, пересічна, сіренька людина… Тут він на хвилинку спинився; але, передше, ніж Лаговський встиг що-небудь йому одмовити, він уже казав далі: — А втім, не думайте, прохаю вас, начебто бажаю я перед вами поскаржитися на те, що мене ніхто любити не хоче!.. Чиясь любов чи нелюбов — це справді байдуже для мене, і ми навіть киньмо цю тему та й, коли не скучно вам, перейдімо до другої, цікавішої й болючішої для мене, яку я несподівано тепер зачепив… Коли я над чим серйозніше задумуюся супроти себе, так хіба от над чим… Хоч і знаю я про себе, що сам я — то так собі шаблонова, пересічна людина, ну, але ж і ті люди, всі-всі, яких я бачу навкруги, хто вони?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
