Словник Української Мови
Буква
1. Позбавлений здатності, можливості щось робити, здійснювати; безсилий, неспроможний.
2. Який не має необхідних здібностей, таланту, знань або вмінь для певної діяльності; невмілий.
3. (У праві) Позбавлений дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати цивільних прав та обов’язків або нести відповідальність за свої вчинки.
Приклад 1:
Та хіба знайдеться де-небудь хоч один тупорилий, нездатний сипати алегоріями навсібіч, мов сорока скрекотанням своїм?» Ґьоте — у Формі дефінітивній, себто делікатній, закидає Алегорії певну обмеженість і, що так мовлю, Школярську Яловість її. Лютер — у Формі полемічній, себто образливій, закидає Алегорії цілковиту її Порожнечу й Нікчемність.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”