незбутність

1. Абстрактний іменник, що означає стан або якість бути незбутним, тобто таким, що не може бути забутим, стертим з пам’яті; вічна, невмируща присутність у свідомості (про почуття, спогади, образи).

2. У філософській та художній літературі — властивість того, що існує поза межами часу, що не піддається забуттю та зникненню; вічність, незмінність.

Приклади вживання

Приклад 1:
Його гнітить якась страшна гризота: Чи серця жаль, а чи незбутність дум? А може, ще все журиться за…
— Невідомий автор, “Bohdan Khmelnytskyi”

Частина мови: іменник (однина) |