невловно

Приклад 1:
Натомість вийшла до них усміхнена гостеса в місячно-блідій сукні, чимось невловно схожа на щойно зниклого гардеробника, хоч і без найменшої китайської рисочки. Вона попровадила їх сходами нагору, оминаючи свічники, діри в підлозі, розставлені там і сям ночви, тази і глеки, а також химерні нічні посудини — все це начиння було вже по самі вінця наповнене водою, що скапувала звідусіль.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
— так було пiдписано шкiц, який вона пiдгледiла в його робочому альбомi, необачно залишеному на виднотi: на самому вершечку, на гранчастому шпилi гори балансував на однiй нозi голомозий чоловiчок з небезпечно вигостреним, як у автора, обличчям (всi мальованi ним обличчя були умовнi, i всi невловно‑мiнливо подiбнi мiж собою, мовби розбiгались, як кола по водi, вiд потопленого оригi‑налу — так нiколи й не написаного автопортрета), — чоловiчок обiруч держав драбину, наставлену в небо, i питався в Бога, куди ж далi, але небо над ним було порожнє. “Я завжди хотiв одного — реалiзуватися”.
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 3:
В раб‑ствi народ вироджується, кажу ще раз, прожовую цю думку до повної втрати смаку, щоб тiльки перестала нити, як негода, як щомiсячний бiль пустого лона, — виживання, скоро пiдмiняє собою життя, обертається виродженням, авжеж, браття‑євреї, милi мої ашкеназi (в разi хто з вас випадком затесався серед публiки), — це й до вас п’ється: можете собi скiльки хочте згорда пирхати на сабрiв — тупицi, мовляв, рогулi, чи як вони там у вас значаться, — а менi назавжди вбився в пам’ятку заздрий, знизу вгору, погляд колеги‑киянина, невеличкого, юрливого полукровки з жiночно вузенькими, високо пiдiбганими плiчками, що невловно накидали йому профiльну поставу горбаня, — ми вешталися з ним по Єрусалиму, переходили попри стонадцятий на дню патруль, i бiдака — не стримався, заламався: шiстдесятирiчний, ще брежнєвського розливу, професор, хлопчисько, що жадiбно витрiщається крiзь дiрку в парканi на вiйськовий парад, став горбатим слупиком, i вихопилося вслiд патрулевi — глибше власних полукровочних комплексiв укрите, аж присьорбнув слиною: “Якi вони… красивi!” — а вояки там i правда як на пiдбiр — мiфологiчнi велетнi, помилково вбра‑нi в плямистий однострiй з автоматами через плече, розложистi гiрськi плато спин, рухомi стовбури стегон, мiцнi, з синюватим, проти оливкової засмаги, вiдливом, зуби, мов сама земля ожила й заходила в рiст, ах якi мужики, бенкет для зору!
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 4:
), а от — щось невловно змiнилося в цiлiй постатi, в рухах, в ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед злетом, що завжди в нiй була, i — знявши димчасто напиленi окуляри, придивлялася: атож, погас зiр — не вдаряли бiльше очi з обличчя прожекторами, а ховались у нього з такою заплаканою мукою, що самiй хочеться чимскорше перевести погляд кудись‑iнде. Кажуть, за статистикою пересiчна людина дивиться в дзеркало сорок три рази денно, — сорок три рази денно ти, зi стиском утробного страху, все ще не ймучи вiри, витрiщаєшся на цю мегеру: отже, це я?
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”