НЕВІДЧУ́ЖУВАНІСТЬ, -ності, жін. Властивість і стан за значенням невідчужуваний; неможливість бути відчуженим, переданим іншій особі або вилученним. Найчастіше вживається в правничій термінології для позначення невід’ємності прав, свобод чи обов’язків людини (наприклад, невідчужуваність права на життя, невідчужуваність людської гідності).
невідчужуваність
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |