неухильно

Приклад 1:
Ставочок той уже заріс, сходи й альтанку зруйновано, і взагалі територія ця, мовби самим Богом створена для відпочинку й Творчої праці, неухильно занепадає — «і стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла»… Та я вперто не відступаюся від своїх уподобань і майже щоліта протягом останніх п’ятнадцяти років приїжджаю сюди. Все те ж буяння зелені, погідний рельєф і тиша, добре працюється під стукіт електрички, який ніколи не заважає мені, а навпаки, заспокоює.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Приклад 2:
Ми йдем неухильно, ми йдем до кінця, І вибух голосить наш прихід. VII О втіхо, що серце виповнюєш вкрай По сумнівах і по ваганні!
— Невідомий автор, “105 Oleh-Olghich-Vybranne”

Приклад 3:
Підеш неухильно, підеш до кінця, І вибух зголосить твій прихід. VIII Чекає спокуса тебе не одна І, повні зрадливої знади, Прозорі озера науки, вина Поезії пінні каскади.
— Невідомий автор, “105 Oleh-Olghich-Vybranne”

Приклад 4:
— Команданте,­ наказ!­ І рвуться слова невблаганні.­ Не бестія з кулі твоєї, а плаз­ Впаде в передсмертнім харчанні.­ ­ Життям своїм купиш не славу і честь­ І бачиш понуро-нерадий:­ Не пурпур оздобою шат твоїх єсть,­ А чорна сироватка зради.­ ­ Та ти не відхилиш свойого вінця,­ Блідий, наче крейда, і тихий.­ Підеш неухильно, підеш до кінця,­ І вибух зголосить твій прихід.­ ­ XXX­ ­ Нахмурились брови, скипіли уста,­ І зморшки на чолі твоєму.­ А думка, на диво ясна і проста,­ Останню ріша теорему.­ ­ До розв’язки — відступ. Не дати углуб­ Проховзнутись тілові гада.­ І рішення: в скруті твій кинутий труп —­ Найкраща твоя барикада.­ ­ XXXI­ ­ О ранок, як ранок твойого життя,­ І очі ті, ховзькі і гострі!­ Твій погляд невгнутий, що їх перетяв,­ І твій незахитаний постріл.­ ­ Той стріл, що лавину зриває важку,­ Прокляття випадку, що скрізь є.­ І ось ти фехтуєш рапірами куль,­ Разиш блискавками децизій.­ ­ Ще хвиля — і душить дихання твоє­ Юрба, що тяжка і густа є,­ Остання з чола твого блискавка б’є­ І кулею в мозок вертає.­ ­ ­ XXXII­ ­ Розкрийте зіниці, розкрийте серця,­ Черпайте криштальне повітря!­ Одвіку земля не зазнала-бо ця­ Такого безкрайого вітру.­ ­ Він віє, шалений, над стернями днів­ Диханням нестримної волі­ Від дальніх пікетів, вартових огнів­ Імперії двох суходолів.­ ­ Він віє диханням солоним, як кров­ П’янких океанових надрів,­ Що їх Севастопіль навсе розпоров­ Кільватерним ладом ескадри.­ ­ Над диким простором Карпати — Памір,­ Дзвінка і сліпуча, як слава,­ Напруженим луком на цоколі гір­ Ясніє Залізна Держава.
— Невідомий автор, “105 Oleh-Olghich-Vybranne”