Словник Української Мови
Буква
1. Абстрактна якість, що характеризує стійкість, твердість, незламність у переконаннях, рішеннях або діях; властивість не змінюватися під тиском обставин.
2. (Перен.) Стан або властивість, що означає міцність, незрушність, стабільність (про явища, інституції, принципи).
Приклад 1:
Він відчув тоді всю непохитність, незмінність, невиправність колишніх дій, навіть думок, бажань, що лягають підґрунтям майбутньому, ховаючи в собі можливість землетрусів.У вузькій щілині перед ним кружляли ще якісь жінки, ще якісь чоловіки, і котресь, поточившись, причинило двері.Сплативши рахунок, Степан схопив Зоську за руку й злякано прошепотів:— Ходімо звідси!Вона з жалем пригорнулась до нього:— Мені так гарно тут…Але він хутко вивів її на вулицю, де осінній морок невпинно зривався вітром і сочив холодними краплями.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”