1. Пов’язаний з неокласицизмом — напрямом у мистецтві, архітектурі, літературі або музиці XVIII–XIX століть, що ґрунтувався на відродженні та наслідуванні античних (класичних) зразків, часто з елементами нового осмислення.
2. Характерний для неокласицизму, властивий йому; створений у цьому стилі.
3. (У літературознавстві) Стосовний до українського літературного напряму першої половини XX століття (неокласицизму), представники якого (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович тощо) орієнтувалися на світову класичну традицію, високі художні стандарти та інтелектуальну поезію.