Словник Української Мови
Буква
1. Такий, що не має офіційного, установленого законом або владою статусу; не затверджений, не визнаний усталеною інстанцією; неформальний.
2. Не пов’язаний з офіційною, державною або службовою діяльністю; приватний, побутовий.
3. Про стиль спілкування, поведінку: вільний, не обмежений суворими правилами або протоколом.
Приклад 1:
Офіційно місто складалося з кількох дільниць, але був і неофіційний, «історичний», так би мовити, поділ: центр, до 1939-го заселений автохтонами, а з 1946-го — здебільшого «визволителями» та партфункціонерами; височанка — осереддя міщухів-скоробагатьків та підприємливих селюків; підгірки — дільниця, що асоціювалася насамперед із районним шпиталем, населена добропорядними (мабуть, через близькість музею-садиби Івана Франка) громадянами; загір’я — пристанційне задуп’я, загальний пострах, лігво місцевого люмпену та криміналу; т.зв. «посьолок» — територіально найбільша частина міста, де в залізобетонних блоках та цегляних «хрущовках» мешкав пролетарський інтернаціонал з усіх куточків СРСР, що приїжджав по «довгий карбованець» на будівництво чергового хімзаводу, а позаяк карбованець завжди виявлявся коротшим від обіцяного, заробітчани зазвичай залишалися працювати на ними ж збудованих підприємствах.
— Невідомий автор, “Fleshka 2Gb”