недалечко

Приклад 1:
Недалечко чутно сопілку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодію [мелодії № 11, 12, 13]. Лукашева (виходить з хати й гукає) Лукашу, гов!
— Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

Приклад 2:
Звiдси недалечко було й до танкiв окупацiйної армiї. Нажахана такою перспективою, авторка, з натури лояльна громадянка i патрiотка, вирiшила, що мусить придушити катастрофу в зародку, i з цiєю метою доводить до вiдома читачiв наступне.
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 3:
Недалечко чутно сопiлку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодiю [мелодiї N 11, 12, 13]. Л у к а ш е в а (виходить з хати й гукає) Лукашу, гов! А де ти? Тут я,мамо. А чи не годi вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стiй! Яка ж робота? Як – яка робота? А хто ж обору мав загородити? Та добре вже, загороджу, нехай-но. Коли ж воно, оте “нехай-но”, буде? Тобi б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим! Та хто ганяє?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 4:
Лукашева хата починає бiлiти стiнами; при однiй стiнi чорнiє якась постать, що знеможена прихилилась до одвiрка, в нiй ледве можна пiзнати Мавку; вона в чорнiй одежi, в сивому непрозорому серпанку, тiльки на грудях красiє маленький калиновий пучечок. Коли розвидняється, на галявi стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столiтнiй дуб, а недалечко вiд нього недавно насипану, ще не порослу морiжком могилу. З лiсу виходить Лiсовик, у сiрiй свитi i в шапцi з вовчого хутра. Л i с о в и к (придивляючись до постатi пiд хатою) Ти, донечко? Се я. Л i с о в и к Невже пустив тебе назад “Той, що в скалi сидить”? Ти визволив мене своїм злочином. Л i с о в и к Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцевi твоєму? Хiба ж то не по правдi, що дiзнав вiн самотнього несвiтського одчаю, блукаючи в подобi вовчiй лiсом? Авжеж!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 5:
Далі майже вся дорога захаращена поваленими деревами і недалечко від того повороту на гірську дорогу, де я біг з малим у нестерпному сяйві бомб (ми тоді на цій дорозі були тільки вдвох, останні з цієї навали людської, що вмить злякано розпорошилась десь по кущах і закутках), — недалечко від того місця розбризкано, як трісочки, дошки паркану і за купою упалих дерев зяють ями, бовваніють довколишні їхні огреблення з перепоротої, перекімшеної, аж наче закипілої землі. — Ще трохи, Лесику, і була б нам амба.
— Невідомий автор, “Agatangel”