Словник Української Мови
Буква
НА́ЙМИ, іменник, множина (однина — найм, -у, чол. рід). 1. Дія за значенням найняти, наймати; прийняття на роботу за певну плату, винагороду; наймання. Уживається переважно в історичному контексті для позначення процесу найму робочої сили, оренди майна або послуг.
2. заст. Те саме, що наймитування; робота за наймом, переважно в сільському господарстві, часто з позначенням соціально-економічної залежності.
Приклад 1:
— Ще кличтеси на яку днинку, аби-сте службу найми-ли та й обідець зробили. Або дайтеси на відпуст Івана Су-чавського; кажуть, що богато помагає.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
А нащо ж ви радите оддати Гафiйку в найми?
— Невідомий автор, ” Mikhailo Mikhailovich Kotsiubin”
Приклад 3:
Вона краще пiшла б у найми. * * * На покрову повернув Прокiп.
— Невідомий автор, ” Mikhailo Mikhailovich Kotsiubin”
Приклад 4:
Аж ось коли згадав про Гущу… Про найми не було бiльше розмови, проте нишком всi знали, що доведеться Гафiйцi служити. Маланка була недужа, осунулась зразу i не щодня виходила з хати.
— Невідомий автор, ” Mikhailo Mikhailovich Kotsiubin”
Приклад 5:
Його люлька загасла й покотилась на траву, а він і голови не підводив та все слухав, як Марко ріс на хуторі в старого діда й баби, як прийшла до їх молодиця у найми проситься, як Марко оженився й пішов у дорогу, як наймичка перед смертю призналась Маркові, що вона його . Вплив того читання на Ониська був такий великий, що він неначе очамрів і скам’янів, поклавши руки на коліна й нахиливши сиву голову.
— Самчук Улас, “Марія”