Словник Української Мови
Буква
НАЇЗД, -у, чол.
1. Різке, стрімке наближення, насування кого-, чого-небудь на когось, щось; напад, атака. Кінний наїзд.
2. перен. Несподівана, агресивна поява кого-небудь десь із метою захоплення, пограбування або встановлення своєї влади; навала, нашестя. Ворожий наїзд.
3. перен., розм. Різка, необґрунтована критика, нападки, звинувачення на чиюсь адресу; причіпка. Влаштувати наїзд на підлеглого.
4. спец. Дія за значенням наїжджати 2; накочування, насування. Наїзд колеса на перешкоду.
Приклад 1:
Саме великий наїзд… Ціле чорне подвір’я каретами, колясами та повозками заставлено; під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери у хвильки, у трилисника або в джгута; у стайні хрумають коні смачне степове сіно. А в горницях гостей – нігде просунутись!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
— “Може бути, — згодився безтурботно, пустивши проз вуха її наїзд: надто зосереджений був на шкiцевi: — це з одної польської пiсеньки, я колись почув, запам’ятав собi”); низ живота їй цнотливо затуляв розпластаний, густо заштрихований котик — ну, з котиком усе було ясно, котиком був вiн сам (“Ось тут ти й попалась! — зблиснув очима ледь не зловтiшно, почувши, що вона за схiдним гороскопом — Миша: — Тому що я — Кiт!”
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”