навмисний

Приклад 1:
— як горілки, перегодя завжди краяла и°му серце, що він, Пилип, пошкодував уділити рісочку уваги самотньому чоловікові, котрий, як це згодом, коли вже недогляд не давався направити, дедалі настирливіше оприсутнювала пам’ять, шукав співчуття в Чоботаренка, крізь молоді, ненадлузнені м’язи якого тоді ще не пробилося ніби визивне пописування, а насправді несміливо-безпомічне жебрання Блажкової душі, повз що Пилип байдуже прочалапав, не вповивши розпачливого крику по допомогу, і тому, а зовсім не завдяки, з надмірного здоров’я, ще неприступного співчуттю серця, й не простягнув руки потопельникові; проте саме цей Пилипів, нехай і не навмисний, недогляд, може, й вплинув перегодя на його власну долю, забравши від нього Харитю? Зрештою, чого лише не вимізковував Пилип після Харитиної смерти, дошукуючися першопричин, куди потрапляли навіть давно забута розмова з Бпажком і його складене на честь Мартиної сукні словесне твориво) це словесне твориво, що, — як висловлювався Блажко, ніжно поторкуючи указовим пальцем розгорнений сувій, гідний того, аби, за Бпажковим висловом, пролежати у засургучованій макітрі дві тисячі років, — було не лише точним, а просто таки мікроскопічно-прецизним відображенням, — наскільки слово взагалі спроможне відобразити фізичний предмет, — Мартиної, а не Лесиної чи ще якоїсь іншої сукні, і чому саме сукні, а не горщика з квітами, шафи чи машини до прання, Пилип напевно довідався б, тим більше, що Блажко кількома наворотами поривався витлумачувати сказане, вимахуючи перед Чоботаренковими не пронизаними іскрою взаємопорозуміння зіницями, — чого Блажко, звісно, не міг не постерегти і що згодом не давало Пилипові промитої води, — продовгастими клаптиками покліткованого (зі шкільних зошитів), паперу, вкритого шпичастими діаграмами, якби, — може, навіть тут завинила не так і Чоботаренкова неуважність, бо хіба людина здатна зосередитися, копи її шарпають на всі боки?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”