1. Той, хто наводить, скеровує кого-, що-небудь на когось, щось; наставник, поводир.
2. Військ. Особа, яка входить до складу обслуги гармати, міномета, кулемета тощо й безпосередньо наводить їх на ціль.
навідник
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |