Словник Української Мови
Буква
НАЦИ́ЗМ, -у, чол. 1. Ідеологія та політична практика німецького фашизму, що ґрунтується на расовій теорії, антисемітизмі, антикомунізмі, культі вождя та прагненні до світового панування; націонал-соціалізм.
2. У широкому значенні — агресивна, войовнича форма націоналізму, що проповідує винятковість однієї нації, її зверхність над іншими, нетерпимість до інших етнічних груп і виправдовує насильство та дискримінацію задля досягнення політичних цілей.
Приклад 1:
Ми звикли мислити, розмежовуючи світи і протиставляючи епохи: монархію Гогенцолернів і Ваймарську республіку, Новий час, Наш час і Середньовіччя, буржуазію й пролетаріат, большевизм і капіталізм, нацизм і демократизм… Ми зневажаємо ті роки, які не пересувають всесвіт на тисячоліття вперед або назад. Ми сприймаємо добу не як клич часу, що мигає в байдужій, завжди однаковій і тотожній однозначності свого повсякденного з’явлення й зникнення, а як етап творення нового світу, в його непримиренній протилежності всьому, що було досі.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”