Тлумачення із “Словника української мови”* НАР И ТНИКИ , ів, лін. (одн. нар и тник , а, ч.). Частина кінської збруї , що утримує хомут або шлею від сповзання на шию ( під час спуску з гори і т. ін.). Пристало , як свині наритники (Укр.. присл.., 1955, 303); Явтух Наленикович обходить упряжку , поправляє перекрученого посторонка , вуздечку , пересуває наритника (Ю. Янов., II, 1954, 217); Кінь , провалившись у яму , поламав голоблю і порвав наритники (Панч, І, 1956, 249); – Ламп гасових тепер уже небагато треба , бо скрізь електрика пішла , от промкооперація й пустила гноти на шлеї , на наритники , на гужі !.. ( Вишня , II, 1956, 57); * Образно . – Хай нам скажуть [ угорці ] спасибі , Хомо ! Чи їм самим вискочити б з німецьких наритників ? Та нізащо ( Гончар , III, 1959, 191).
наритники
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— А чом же це, Павле Антоновичу, ви не хапаєтесь і не вбираєтесь в шори-вбори та в наритники? — спитала Лекерія Петрівна в Радюка.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: іменник (множина) |