направник

1. (іст.) Посадовець у Російській імперії, який очолював напрям (адміністративно-територіальну одиницю) у Правобережній Україні після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття.

2. (заст.) Керівник, начальник, особливо в адміністративних установах або навчальних закладах у XIX — на початку XX століття.

3. (перен., рідк.) Той, хто вказує напрям руху, шлях або визначає лінію поведінки; провідник, керівник.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |