Словник Української Мови
Буква
1. Абстрактний іменник, що позначає стан або якість бути наповненим, містити в собі певну кількість чогось; наявність вмісту, заповненість.
2. (Перен.) Внутрішнє багатство, змістовність, глибина (про твір мистецтва, почуття, життя тощо).
3. (Спец.) Характеристика об’єкта (наприклад, електричного поля, сигналу), що визначає ступінь його інтенсивності або концентрації.
Приклад 1:
Коли ж Анджеліко зник у темряві з порожніми пляшками, щоб оновити їхню наповненість — тільки вже не соаве, а чимось нарешті міцнішим — темним венеційським токаєм, — коли ми знову лишилися вдвох, я запитав у свого невидимого співрозмовника: «Хочеш, я заховаю тебе від твоїх ворогів так, що ніхто й не знатиме, куди ти подівся?» «Тільки не це, — здригнувся Станіслав. — Мої вороги настільки могутні, що вони знищать і вас, отче Антоніо!» Почувши таку нісенітницю, я щиро зареготався.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”