Значення
-
Посадовець, призначений для управління певною територією (намісництвом, краєм, колонією) від імені верховної влади (монарха, уряду) як її представник.
-
У Римсько-католицькій та деяких інших християнських церквах — духовна особа (зазвичай єпископ або настоятель), якій надано право виконувати певні обов’язки та повноваження від імені вищої церковної влади (наприклад, папський намісник).
-
Заступник, представник когось, хто тимчасово виконує чиїсь обов’язки або здійснює повноваження (застаріле або книжне вживання).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. намісник, р. намісника, д. намісникові, з. намісника, о. намісником, м. намісникові, к. наміснику