надужиття

Надужиття, -я, с. 1. Надмірне, надто часте або нестримне вживання чого-небудь (здебільшого шкідливого для здоров’я, моралі тощо); зловживання. Надужиття алкоголем.

2. юр. Використання особою свого права або службового становища всупереч їхньому призначенню, що завдає шкоди іншим особам, суспільству чи державі; зловживання правом або владою. Надужиття службовим становищем.

Приклади вживання

Приклад 1:
), з алябастровою, немовлячою церою (заздрість жінок з побитою згрублими, розширеними порами шкірою від надто щедрого й нерозбірливого надужиття косметикою), чорними продовгастими очима-пелюстками, римським профілем і трохи спухлими, по-єгипетському чітко викраяними вустами, від яких чмаріли чоловіки й виповнювалися отрутою жінки, вся ніби дещицю сонна, з заразом і пружина, ладна щомиті випирснути вгору, що надавало Лесі звірячої, а одночасно й пуп’янково-незайманої (Пилипові в першу мить здалося, що навколо Лесі стоїть ледь вловний тюльпановий хрускіт) принадности навіть ще тоді, коли Леся два роки після Харитиної смерти ходила вагітна четвертою й останньою дитиною; м’язи, зібрані до стрибка (який, як не раз шкодувала Харитя в розмові з Пилипом, ніколи не відбувся, бо Леся не вміла навіть порядно пококетувати, хоча кокетування, як запевняла Харитя, — це своєрідний гумор, і жінка, позбавлена цієї риси, — вже не жінка, а безстатеве створіння, якому або тягати шпали, або вікувати в черницях, доля, що її ні Харитя, ні Марта не бажали б улюбленій сестрі, оскільки на жінку й так на кожному кроці чигає середньовіччя, де зизоокі ревнивці з розпеченими плоскогубцями, від нетерпцю скачучи з кульші на кульшу, пантрують, аби з м’ясом вирвати в усмішку розтулені вуста, — де там кокетувати! це так само неможливе, як і те, що Пилип нібито на власні очі бачив Лесине безжурне кокетування, — Леся й кокетування, та ще й безжурне!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |