Набат, -у, чол. рід. 1. Сигнал тривоги, який подають дзвоном, ударами в дзвін для сповіщення про пожежу, стихійне лихо, наближення ворога або для скликання людей на допомогу; сполох. Бити в набат, ударити в набат — дзвонити, сповіщаючи про небезпеку; перен. — закликати до негайних дій, привертати увагу до загрози.
набат
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Тоді ж виходила анархічна газета «Набат». В «Набаті» було багато повідомлень про вихід комунарів із партії.
— Володимир Сосюра, “Сосюра Володимир. Третя Рота”
Частина мови: іменник (однина) |