Словник Української Мови
Буква
Прикметник, що означає здатність видаляти бруд, піну, жир тощо з поверхні за допомогою води, мила або інших спеціальних засобів; призначений для миття, очищення.
У складі термінологічних сполучень (наприклад, “миючий засіб”, “миюча рідина”) — такий, що має властивість очищувати та мити, зазвичай про хімічні препарати або їхні компоненти.
Приклад 1:
Китайці користувалися косметикою, зокрема «мильним бобовим деревом», з якого виготовляли чудовий миючий засіб у вигляді кульок, що їх використовували і для миття тіла, і для прання білизни, і для відбілювання шовку. З продуктами харчування в Китаї завжди було сутужно, китайці здебільшого не переїдали.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”