Словник Української Мови
Буква
1. Здійснювати розумову діяльність, процес пізнання; думати, розмірковувати, робити висновки.
2. Мати певну думку, погляд, переконання щодо чогось; вважати, гадати.
3. (У філософському вживанні) Бути здатним до абстрактного, понятійного мислення як вищої форми пізнання дійсності.
Приклад 1:
Відчувала непоборну потребу висловитися стосовно того, що буквально «душило» мене, — щоб, хоча б на самоті із собою, відчути себе людиною, яка не розучилася мислити й формулювати свої думки. Пригадую, що поштовхом до цього творчого волевиявлення стала фотографія в «Літературній Україні»: Шамота вручає Шевченківську премію Драчеві… Мене аж ударило в груди — яке поєднання!
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Або перестати мислити, або мислити абсолютно інакше. Тебе або почнуть зневажати, або боятимуться.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”